В історію української літератури І. Ю. Коваленко увійшов як бунтівливий поет XX ст., лірик і пісняр. Пам'ятатимуть його і як борця, що належить до першої десятки найстійкіших дисидентів України 60–70-х років XX ст.
Історичний календар. Особистості
10 січня 1929 р. в селищі Софіївка на Дніпропетровщині народився видатний український скульптор, народний художник України, член Національної спілки художників України, лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка, почесний громадянин Києва, член Британської королівської асоціації скульпторів-портретистів, почесний професор університету Напієра (Единбург), академік – засновник Академії мистецтв України Валентин Іванович Зноба.
Петро Олександрович Лашкарьов – юрист, археолог, професор Київської духовної академії та Київського університету по кафедрі церковного права, знаний і як дослідник археології Переяслава.
З часу, коли в Україні відродилися народні музичні інструменти – кобзи, бандури й колісні ліри, зріс на них і значний попит. Це почало відбуватися в кінці 70-их рр. ХХ ст. Натхненником такого унікального ренесансу української традиційної культури став Георгій Кирилович Ткаченко. Це він зберіг і грав на народній діатонічній бандурі, а також виготовив креслення народної бандури майстра М. Недбайла. І коли навколо нього зібралася плеяда молодих українських патріотів, які були зацікавлені у відродженні народної бандури, він активно поділився кресленням основного зразка традиційної бандури, а також надав рукописний варіант власного підручника основ гри на народній бандурі.
Коштовною збіркою художніх поштових карток в музеях Одеси, Житомира та Кропивницького є листівки (оригінали і репродукції) з акварелей Амвросія Ждахи на теми українських народних пісень. У Музеї кобзарства НІЕЗ «Переяслав» така листівка-оригінал виявилася всього одна. І це ілюстрація української народної пісні «Ой не знав козак та не знав Супрун». Ці листівки яскраво демонструють нам характерну українську традиційну культуру 100-200 років тому, і сьогодні є особливо цінним раритетом. Про автора цих міні-картин унікального художнього мистецтва в останні роки з’явилося багато цікавих досліджень, з представленням його творчості.
Останню суботу листопада, в скорботній зажурі, ми поминаємо страшні дні Голодомору 1932-1933рр. 1946-1947рр., і всіх людей невинно закатованих штучним голодом. Вже скільки років уточнюються цифри кількості українців, стертих з лиця землі. Не всі держави визнали, на офіційному рівні, цю акцію, як сплановану жорстоким диктатором тоталітарного режиму сталінської більшовицької новоствореної країни – радянський союз.
Володимир Опанасович Круц народився 23 листопада 1938 р. у м. Києві. Закінчив історико-філософський факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка (1957–1962). З 1962 р. почав трудову діяльність в Інституті археології АН УРСР (нині – Інститут археології НАН України), де й пропрацював усе життя (1962–2014): спочатку старшим лаборантом, молодшим науковим співробітником відділу первісної археології, згодом – вченим секретарем Інституту археології (1978-1981), старшим науковий співробітником відділу енеоліту та бронзової доби, керівником Трипільської археологічної експедиції Інституту археології (1990-2014).
19 листопада 1980 р. народився захисник України, телефоніст відділення управління взводу, управління командира 3-ої батареї гаубичного артилерійського дивізіону, 6-го окремого мотопіхотного батальйону, 44-ої окремої артилерійської бригади ім. гетьмана Данила Апостола ОК «Захід» Роман Володимирович Гриценко.
Захисник України, лейтенант, заступник командира 3-ої механізованої роти по роботі з особовим складом 1-го механізованого батальйону 72-ої окремої механізованої бригади Андрій Миколайович Моругий народився 17 листопада 1974 р. в селі Браниця, Бобровицького району, Чернігівської області. Після закінчення середньої школи у 1991 р. рік працював слюсарем у місцевому колгоспі. У 1992 р. вступив до Національного аграрного університету, здобув фах інженера-механіка.
Надія Михайлівна Кравченко народилася у Києві 4 листопада 1935 р. Батько, Михайло Кравченко, був одним із керівників спортивної справи в УРСР. Його репресували в 1930-х рр. Її мати, Галина Ніколаєнко, була першим директором Київського державного історичного музею, одразу після звільнення Києва (1944–1946), а потім викладала у Київському університеті.