Під час екскурсії у Музеї кобзарства ми завжди звертаємо увагу відвідувачів на унікальну світлину, де зображений співак бандурист Олексій Чуприна і поруч нього, на східцях, біля підніжжя могили Тараса Шевченка у Каневі, сидить у темній ризі, з Панагією на грудях, посохом у руках – сивочолий священик. Це єпископ Мстислав.

Ковалинський Михайло Іванович (16.02.1745–18.06.1807) – просвітницький діяч, рязанський губернатор (1796-1800), генерал - майор, таємний радник. Відомий також як найближчий друг, учень і перший біограф мандрівного філософа Григорія Сковороди. Збереглося близько 80 листів Сковороди до Ковалинського.

Іван Макарович Гончар народився 27 сiчня 1911р. в селi Лип’янка Златопiльського р-ну Кiровоградської обл. (нині Шполянського р-ну Черкаської обл.) у сiм’ї бiдного селянина. Закiнчив Лип’янську семирiчку. Вступив до Київської художньо-iндустрiальної профшколи, де навчався живопису, скульптури та рисунка у К.Єлеви та В.Климова. в роки навчання жив на квартирі у свого земляка із села Лип’янка Максима Борисовича Коросташа – відомого музикознавця, фольклориста, члена Етнографічної комісії Академії наук УРСР, репресованого в 1938р. Його І.М.Гончар називав своїм духовним батьком. У домі М.Б.Коросташа Іван Гончар познайомився з вiдомим вченим – музикознавцем, фольклористом, чоловiком Лесi Українки Климентiєм Квiткою та матiр’ю великої поетеси Оленою Пчiлкою, думки яких про творчiсть утвердили його бажання присвятити себе мистецтву. Після закiнчення Київської художньо-iндустрiальної профшколи з дипломом скульптора-декоратора працював викладачем креслення та малювання у школi с.Васильків Шполянського р-ну Київської обл. 1931 р. вступив до Київського iнституту агрохiмiї та ґрунтознавства. Самостiйно продовжує роботу над скульптурою і рисунком. Під час навчання в Київському інституті агрохімії та грунтознавства, одночасно працював в Київських скульптурно-монументальних майстернях. Одержав одночасно два дипломи – агронома і скульптора. Обрав своїм фахом скульптуру. У 1937 р. виставив свою першу самостiйну роботу – скульптуру «Давид Гурамiшвiлi» – на Ювiлейнiй Всеукраїнськiй виставцi «Квiтуча соцiалiстична Україна». У 1939 р. брав участь у «польській кампанії» у складі так званого «визвольного походу» радянської армії в Західну Україну. Того ж року – участь у Республiканській ювiлейній художній виставці, присвяченій 125-рiччю вiд дня народження Т.Г.Шевченка (Київ; «Тарас-водоноша»).

Полковник Євген Коновалець – «єдиний вождь української нації»

14 червня 1891 р. у Зашкові на Львівщині у вчительській родині народився Євген Коновалець – полковник армії УНР, командир УВО, голова Проводу українських націоналістів, перший голова ОУН.

Арсеній за походженням належав до української старшини; він був сином Івана Берла, переяславського полкового судді.

Б.О. Рибаков народився 3.06./21.05./1908 р. в Москві, в освіченій родині, яка належала до общини старообрядців при Покровсько-Успенській церкві. Батько його – Олександр Степанович Рибаков був істориком і лінгвістом, ректором Старообрядського богословського інституту, мати – Клавдія Андріївна працювала педагогом, закінчила Вищі жіночі курси. Закінчив Московський державний університет (МГУ) по спеціальності історія та археологія (1930). Впродовж 1930-х рр. працював у Державному історичному музеї. Його докторською дисертацією стала фундаментальна праця «Ремесло Древней Руси» (1942), в якій він використав матеріали багаторічного вивчення музейних колекцій. Понад 60 років він пропрацював на історичному факультеті Московського державного університету ім. М.В. Ломоносова: в 1939-1943 – доцентом, з 1943 – професором, у 1950-1954 – деканом та проректором, 1953–1962 — завідувачем кафедри вітчизняної історії періоду феодалізму, був заслуженим професором МДУ. Понад 30 років Б.О. Рибаков очолював Інститут історії матеріальної культури (Інститут археології) АН СРСР (1956-1987). Був обраний членом-кореспондентом (1953), потім дійсним членом АН СРСР (1958), Герой соціалістичної праці (1978).

Мовчан Єгор Хомич (1.06.1898, с. Велика Писарівка Сумської обл. – 22.03.1968, м. Київ) – традиційний кобзар. Народився Єгор Хомич в сім’ї наймита. В дитинстві втратив зір, тому природно, що він маючи ще й музичний хист присвятив своє життя старцівству. За всіма канонами він перейняв науку в кобзаря Степана Пасюги, і пішов у світ нести людям слово правди, віри та любові до України. Кобзар співав про долю українського народу, про славне минуле та сьогодення. Із своєю вірною супутницею народною бандуру Є. Мовчан обійшов сотні українських сіл та містечок.

Народилася 31 травня 1880 року у м. Переяславі у родині лікаря. У 1905 році закінчила медичний факультету університету в Монпельє (Франція), з 1907 року працювала в Києві: 1908–1920 на Вищих жіночих медичних курсах, згодом, до 1930 року, в Медичному інституті, з 1927 року — в АН УРСР. Одночасно в 1933–1941 роках була керівником катедри патологічної анатомії Другого київського медичного інституту.

Перебуваючи в студентські роки під впливом конструктивізму, майбутній український зодчий також працював у руслі поширеної тоді течії формалізму. Вона характерна механістичним оперуванням голими об’ємами і площинами, з метою створення найбільш цікавих їх комбінацій. Так, підготовлений В. Г. Заболотним дипломний проект на тему: «Профілакторій на 500 ліжок коло м. Київа в садибі «Кинь грусть»» також вирішений у формах функціоналізму. Сьогодні це – багатий на пам’ятки природи «Комплекс залишків садиби Вільгельма Готліба Крістера», який на момент проектування був дитячою трудовою колонією для безпритульних, що готувала майбутніх фахівців із садівництва та городництва. У цілому для проекту характерні пласкі дахи, аскетично оголені стіни та модна на той час «пилка» площин, яка формує головний фасад. Виконані у вигляді кубів, циліндрів, еліптичних напівсфер, які перетинають одна одну, об’єкти профілакторію передбачалось розташувати серед мальовничої місцевості київських околиць, що зумовлювалось прагненням автора до оригінального об’ємно-просторового розв’язання. Корпуси лікувальних закладів, амбулаторій, контора, а також відкритий на схилі гори амфітеатр, спортзал і театр поставали грою об’ємів і площин, балконів, терас, козирків над входами, тинькування і скла. У результаті, тези цього проекту були успішно захищені його автором перед Іспитовою Комісією 1 червня 1928 р., після чого В. Г. Заболотному призначили закордонне відрядження.

Махновець Леонід Єфремович – літературознавець, історик, археолог, перекладач, бібліограф, доктор філологічних наук (1966), лауреат Шевченківської премії (1990).