Полковник Євген Коновалець – «єдиний вождь української нації»

14 червня 1891 р. у Зашкові на Львівщині у вчительській родині народився Євген Коновалець – полковник армії УНР, командир УВО, голова Проводу українських націоналістів, перший голова ОУН.

Арсеній за походженням належав до української старшини; він був сином Івана Берла, переяславського полкового судді.

Б.О. Рибаков народився 3.06./21.05./1908 р. в Москві, в освіченій родині, яка належала до общини старообрядців при Покровсько-Успенській церкві. Батько його – Олександр Степанович Рибаков був істориком і лінгвістом, ректором Старообрядського богословського інституту, мати – Клавдія Андріївна працювала педагогом, закінчила Вищі жіночі курси. Закінчив Московський державний університет (МГУ) по спеціальності історія та археологія (1930). Впродовж 1930-х рр. працював у Державному історичному музеї. Його докторською дисертацією стала фундаментальна праця «Ремесло Древней Руси» (1942), в якій він використав матеріали багаторічного вивчення музейних колекцій. Понад 60 років він пропрацював на історичному факультеті Московського державного університету ім. М.В. Ломоносова: в 1939-1943 – доцентом, з 1943 – професором, у 1950-1954 – деканом та проректором, 1953–1962 — завідувачем кафедри вітчизняної історії періоду феодалізму, був заслуженим професором МДУ. Понад 30 років Б.О. Рибаков очолював Інститут історії матеріальної культури (Інститут археології) АН СРСР (1956-1987). Був обраний членом-кореспондентом (1953), потім дійсним членом АН СРСР (1958), Герой соціалістичної праці (1978).

Мовчан Єгор Хомич (1.06.1898, с. Велика Писарівка Сумської обл. – 22.03.1968, м. Київ) – традиційний кобзар. Народився Єгор Хомич в сім’ї наймита. В дитинстві втратив зір, тому природно, що він маючи ще й музичний хист присвятив своє життя старцівству. За всіма канонами він перейняв науку в кобзаря Степана Пасюги, і пішов у світ нести людям слово правди, віри та любові до України. Кобзар співав про долю українського народу, про славне минуле та сьогодення. Із своєю вірною супутницею народною бандуру Є. Мовчан обійшов сотні українських сіл та містечок.

Народилася 31 травня 1880 року у м. Переяславі у родині лікаря. У 1905 році закінчила медичний факультету університету в Монпельє (Франція), з 1907 року працювала в Києві: 1908–1920 на Вищих жіночих медичних курсах, згодом, до 1930 року, в Медичному інституті, з 1927 року — в АН УРСР. Одночасно в 1933–1941 роках була керівником катедри патологічної анатомії Другого київського медичного інституту.

Перебуваючи в студентські роки під впливом конструктивізму, майбутній український зодчий також працював у руслі поширеної тоді течії формалізму. Вона характерна механістичним оперуванням голими об’ємами і площинами, з метою створення найбільш цікавих їх комбінацій. Так, підготовлений В. Г. Заболотним дипломний проект на тему: «Профілакторій на 500 ліжок коло м. Київа в садибі «Кинь грусть»» також вирішений у формах функціоналізму. Сьогодні це – багатий на пам’ятки природи «Комплекс залишків садиби Вільгельма Готліба Крістера», який на момент проектування був дитячою трудовою колонією для безпритульних, що готувала майбутніх фахівців із садівництва та городництва. У цілому для проекту характерні пласкі дахи, аскетично оголені стіни та модна на той час «пилка» площин, яка формує головний фасад. Виконані у вигляді кубів, циліндрів, еліптичних напівсфер, які перетинають одна одну, об’єкти профілакторію передбачалось розташувати серед мальовничої місцевості київських околиць, що зумовлювалось прагненням автора до оригінального об’ємно-просторового розв’язання. Корпуси лікувальних закладів, амбулаторій, контора, а також відкритий на схилі гори амфітеатр, спортзал і театр поставали грою об’ємів і площин, балконів, терас, козирків над входами, тинькування і скла. У результаті, тези цього проекту були успішно захищені його автором перед Іспитовою Комісією 1 червня 1928 р., після чого В. Г. Заболотному призначили закордонне відрядження.

Махновець Леонід Єфремович – літературознавець, історик, археолог, перекладач, бібліограф, доктор філологічних наук (1966), лауреат Шевченківської премії (1990).

М.К. Каргер народився 30 (17) травня 1903 р. у м. Казані в родині вчителя. Закінчив факультет суспільних наук Петроградського університету (1929). Одразу після завершення навчання працював у Російському музеї ім. Олександра Пушкіна, потім – у Державній Академії історії матеріальної культури (1929-1950). З 1939 р. завідував кафедрою російського мистецтва в Інституті живопису, скульптури і архітектури Всеросійської академії мистецтв. У Ленінградському університеті довгий час керував кафедрою історії мистецтва (1949-1973). З 1951 по 1974 рр. був завідувачем відділом слов’яно-руської археології у Ленінградському відділенні Інституту археології АН СРСР. Лауреат Державної премії СРСР (1952), доктор історичних наук (1959). Автор близько 120 наукових праць.

Д.Я. Самоквасов народився 27(15) травня 1843 року на хуторі Стахорщина Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії (нині село Новгород-Сіверського району) у збіднілій дворянській родині, яка походила від українського козацького, старшинського роду. Навчався у Новгород-Сіверській гімназії, потім – на юридичному факультеті Санкт-Петербурзького університету, який закінчив у 1868 р. Захистив дисертації: при Київському університеті – «Древние города России» (1873), у Петербурзі – «История русского права». Був професором Варшавського (1873-1892) та Московського університетів (1894-1911), де викладав право, історію та археологію. Довгий час керував московським архівом Міністерства юстиції (1892–1911). Автор близько 200 наукових праць.

Стаття Олени та Олександра Колибенків - перейти за посиланням: