Ім’я переяславського лікаря Андрія Осиповича Козачковського відоме нам завдяки Тарасові Шевченку, з яким вони були щирими друзями. До сьогоднішнього дня зберігся будинок А. О. Козачковського (1820 р.), в якому зараз знаходиться експозиція Музею Заповіту Т. Г. Шевченка. Саме тут, гостюючи, поет написав найкращі свої твори – поеми «Кавказ», «Наймичка», присвяту до поеми «Єретик», і, нарешті, славнозвісний «Заповіт».
Історичний календар. Особистості
Грепиняк Микола Іванович – майстер художнього різьблення по дереву, екслібрист, краєзнавець, мистецтвознавець народився 19 березня 1933 р. в селі Брустури Косівського району на Івано-Франківщині у багатодітній гуцульській родині. У 1941 р. Микола розпочав навчання в Брустурівській школі. Майструвати й різьбити на дереві почав із дев’яти років. В повоєнні роки закінчив вісім класів вечірньої школи. Середню освіту здобув лише 1968 р. в Косівській заочній школі.
Микола Юхимович Бранденбург – археолог, військовий історик, музейний працівник, генерал-лейтенант армії проводив дослідження курганів на території Переяславщини, зокрема давньоруських курганних могильників Переяслава.
1 (13) серпня 1898 р. на Переяславщині народився Володимир Гнатович Заболотний (1898–1962) – видатний український архітектор, який зробив вагомий внесок у розвиток архітектури та культури України. Його творча і наукова спадщина відзначається гармонійним поєднанням української мистецької традиції з новаторськими ідеями.
15 липня – день пам’яті рівноапостольного князя Володимира. Володимир Святославич заслужив оцінку як непересічного історичного діяча, адже є творцем першої держави на берегах Дніпра. Усе, що було до нього – це воєнно-торгівельна корпорація варягів, яка базувалася у Києві і контролювала навколишні території задля збору «полюддя». Користуючись де силою меча, де домовленостями з вождями слов’янських племен, підприємливі та войовничі скандинави збирали мед, віск, хутро, челядь (рабів) та організовували вивіз цих товарів по Дніпру у Візантію. Збором «полюддя» стосунки з місцевим населенням і обмежувалися.
Володимир Кирилович Гончаров народився 15 липня (2 липня за старим стилем) 1909 р. у м. Замостя Люблінської губ. (нині Люблінського воєводства, Польща). Закінчив Бердичівський кооперативний технікум (нині Житомирської обл.) (1929). Після закінчення навчання працював у Бердичівському краєзнавчому музеї завідуючим відділу археології (1929-1934). Зі своїм керівником, директором Бердичівського музею Тодосієм Миколайовичем Мовчанівським, Володимир Гончаров проводив виїзні експедиції (розвідки) та стаціонарні польові дослідження. У 1929-1935 рр. Т. Молчановский та В. Гончаров виявили і досліджували городище поблизу с. Райки Бердичевского р-на на Житомитщині.
Народився Олександр Юрченко 5 липня 1979 р. в м. Переяславі-Хмельницькому Київської області. Давня історія та археологія вабила його з юнацьких років. Тому закономірним вибором став вступ на історичний факультет Переяслав-Хмельницького державного педагогічного інституту імені Григорія Сковороди (1996-2001). Ще студентом він захопився польовою археологією, брав участь у розкопках переяславського заповідника та рідного інституту. По закінченню навчання деякий час трудився у загальноосвітніх школах Переяславського району, зокрема с. Стовп՚яги.
Балагурак Іван Васильович – український майстер декоративної різьби по дереву, член Спілки художників України (1958), заслужений майстер народної творчості України (1968) – народився 29 червня 1922 р. в м. Косові Івано-Франківської обл. Батько був столяр-будівельник, а дядько окрім столярства займався ще й різьбленням. Як і більшість народних умільців Прикарпаття Іван зацікавився різьбярством ще з дитинства. Придивляючись до того як працював дядько, юний художник крок за кроком опановував майстерність різьбярства. Шлях до мистецьких вершин був нелегким. Долати труднощі хлопцеві допомагали наполегливість та бажання досконало оволодіти багатьма техніками різьблення.
Кирій Іван Іванович – прозаїк, поет, публіцист народився 12 червня 1924 р. у селі Паськівщина Згурівського району Київської області. Закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка та Вищу партійну школу ЦК КПУ. У 60-х роках XX ст. працював інструктором по роботі із сільськими кореспондентами, редактором районної газети в м. Переяславі-Хмельницькому, а з 1971 по 1985 рік – першим редактором видавництва «Молодь» (м. Київ). І. І. Кирій нагороджений грамотою Верховної Ради України. Член НСПУ з 1964 року.
Рівно стільки – з 1-го по 13-те серпня 1146 року – князь Ігор із чернігівської династії провів на Київському великокняжому столі. До цього княжа кар’єра Ігоря була сіренька й невиразна – князь путивльський та берестейсько-дорогичинський, не більше. У 1139 році, коли його старший брат Всеволод захопив Київ, Ігор розраховував на чернігівський стіл, але той дістався двоюрідному брату Володимиру Давидовичу. І ось нарешті! – помираючи, Всеволод заповідає Київ молодшому своєму брату Ігорю. Наче все складалося добре, кияни, вишгородці, родичі-чернігівці цілували хреста і Всеволоду, й Ігорю, клялися в «послушенстві» й братній любові. Та як же легко порушуються клятви! Після смерті попереднього великого князя кияни почали висувати вимоги наступному, і вже тепер Ігорю довелося цілувати хреста киянам, давати обіцянки й еліті містян, і плебсу на Подолі.