У середу на шостому тижні по Великодневі закінчується це Світле свято, а в четвер, на сороковий день після свята Паски українці святкують Вознесіння, що його по-західнослов’янському називають Вшестям (за М. М. Максимовичем).
На Переяславщині у середу перед Вшестям працювали лише до полудня, а після – відпочивали. До речі, тут Вшестям називали середу перед Вознесінням (М. М. Максимович вважає це помилковим, наводить прислів’я, яке стверджує: «Не прийдеться в середу Вшестя!»).
А на Звенигородщині (за А. Ю. Кримським) «на Вшестя запирають хати зранку і виходять цілими сім’ями на поле. І виносять страви. Обходять своє поле, дякують Богові, шо вродив: яке є, то дякують. Потім сідають з-краю в пашні, бо на межі не можна сідать: по межі нечисті сили бігають. Розстеляють скатерку і ставлять страву, хліб. Старший частує всіх горілкою: «поливають пшеницю й жито», щоб над їхнім полем дощ падав. В той час ведуть розмову тіко про хліб, урожай, дощ, що там бувало коли з хлібом. Як поїдять, всі встануть разом, перехристяться до схід-сонця, подякують Богові; а що залишиться од страви, чи й цілий хліб, то все розкришать і розкидають в пашню для пташок. І скажуть: «Божі пташечки! Визбирайте кришички, і пощебечіть перед Богом та випросіть у нього-милосердного для нас ласки». Беруть посуд, ідуть додому і одпочивають. Ті люди, що були в церкві, йдуть на поле після обіда.
Перед вечором, як одпочинуть, збираються на вигонах, біля воріт, гуртками, і виносять страву, яку хто має. Їдять усі разом, щоб після нового врожаю було кожному що їсти й людям дать. Молодь збирається по вигонах, в садках: гуляють, співають.
На цей день печуть усяке печево. Кажуть, що пекли «драбинки», їх тому пекли, що це Бог летить на небо, то йому треба драбини» (орфографію збережено).
У Сіверському краї, над Десною, в день Вознесіння печуть млинці, що їх там називають «божими онучами» і це називається «підсаджувати Бога на небо».
Старший науковий співробітник Музею українських обрядів Світлана Зубер