З 2024 року Благовіщення відзначається 25 березня. Українці вірили, що цього дня усе святкує: і вода, і трави, і тварини, і люди. Це велике свято, таке велике, що навіть пташка гнізда собі на Благовіщення не в’є, дівки кіс не заплітають. У давнину казали, що цього дня Господь благовістить землю й розкриває її для сівби. На Благовіщення не починали засівати нив, до цього дня не працювали на землі, бо «архангел Гавриїл одмикає землю і од того часу зачинає земля давати ростєніє всякого зела». Вважали, що до Благовіщення не можна городити тин, бо цим можна загородити хмари і потім не буде дощу. На Благовіщення також нічого не пекли, «щоб роси не запікать, бо буде посуха».
У церкві в цей день святили проскури. Годуючи бджіл, пасічник висипав у мед потерту на порошок благовіщенську проскуру, «щоб бджоли роїлися». Подрібнену проскуру також сіяли по чотирьох кутах ниви, «щоб дощова хмара ниви не минала», щоб град посіви не побив». Щука, зварена на Благовіщення, також мала чародійну силу. Пасічник в кормовий мед додавав на порох потерту голову благовіщенської щуки, висушені й перетерті на порох мурашки і гіркий перець, «щоб бджоли були зубаті, як щука, працьовиті, як мурашки і сердиті, як перець». Виставляючи із омшаника колоду бджіл, пасічник міг вкласти у вічко вулика висушену голову благовіщенської щуки, щоб бджоли пролазили поміж зубами, «така бджола буде зубата і не дасть себе в обиду».
Вранці, коли в церкві правиться служба Божа, випускають пташок з неволі – «щоб співали на волі, Бога прославляли та просили удачі тому, хто їх випустив». Випускати птиць в цей день вважалося почесною справою. Колись переважно міщани саме до цього дня купували пташок, щоб було кого випускати на волю. А господарі, прийшовши з церкви, випускали на волю, на сонце всіх тварин, «щоб чули весну і самі про себе дбали».
Несприятливим є цей день для народження тварин. Селяни твердо вірили, що «з благовісного теляти добра не ждати». Благовісне яйце буде обов’язково розбовтком або з нього вилупиться калічне курча – тому й не підсипали під квочку яєць, знесених цього дня. «Що вродиться на Благовістя, зветься «благовісне», йому не буде долі. Народ вірить, що коли в цей день народиться людина, то вона буде нещаслива». «Благовіщенський плід ніколи собі не лишався, ішов пожертвою, як Бог Сина нам свого подарував. Якщо з того собі лишиш, - падіж у господарстві буде, втратиш набагато більше».
Бог благословляє в цей день рослини і все починає рости. Цвітуть перші весняні квіти: проліски, першоцвіт, ряст, сон-трава. «Як знайдеш у цей день ряст, то зірви, кинь під ноги, топчи й промовляй: «Топчу, топчу ряст, дай, Боже, діждати і на той рік топтати». Топтати ряст означає довго жити. «Мабуть, йому вже рясту не топтати», - кажуть про тяжкохворого чоловіка.
Якщо на Благовіщення, йдучи по воду, дівчина знайде квітку першоцвіту, то це знак, що цього літа вона піде заміж. Першоцвіт – віщун дівочого весілля. Добре, як у цю днину ластівка під стріху прилетить – блага вість протягом року буде, новину про достаток, добро принесе, а чи відверне якесь лихо.
Стежили за погодою, бо вже знали: яка днина на Благовіщення, така й на Великдень. Гарна погода – гарний врожай. На Благовіщення сніг – літо буде неврожайним.
Старший науковий співробітник Музею українських обрядів Світлана Зубер