Зі святом Сорока мучеників наші предки пов’язували початок весни, адже наступало весняне рівнодення. Примічали: якщо в цей день мороз – більше його не буде, а коли тепло, то ще чекай на сорок морозів. В цей день неодмінно з неба має впасти сорок лопат снігу – кожен святий скине по одній, але це вже буде останній сніг і можна починати вимітати його з кожного кутка. За свідченням А. Кримського (с. Колодисте на Звенигородщині) «…ці святі, всі сорок, беруть кожен собі по лопаті і по мітелці і замітають геть-усе небо. І геть-усі закутки в небі, де які є, повичищають; і ще кожний святий собі добуде по сорок лопаток снігу. То вже од того дня на небі снігу нема».

За старим стилем це перший день весни, проте, зазвичай, часто у цей день надзвичайно перемінлива погода. Про людину з мінливим настроєм кажуть: «Така, як Євдоха навесні», «Крутить, як Євдоха хвостом». «Явдошка – брехушка, а Олекса – (Преподобного Олексія святкували 30 березня) – правильний чоловік». «Як розпусте Явдошка, то не вдерже Альошка». На Євдокію особливо пильнували за погодою, щоб дізнатися, якою буде весна й літо. Якщо теплий вітер – весна буде теплою, коли вітер крутить млини, то й снопи перевертатиме в полі, якщо віє з заходу – ловитиметься риба, від степу (зі сходу) – буде добре на бджоли, але на неврожай, а коли з півдня – то вродить хліб (за М. Максимовичем).

Усі свята українського календарного року пов’язані з господарським життям українців. Кожна пора року мала свою важливу дату – кульмінаційну точку, до якої були приурочені народні звичаї та обряди річного календарного кола. Переходом до весняних свят був обряд Колодія – один з найхарактерніших звичаїв завершення М’ясниць.

Святки добігають свого кінця. Завершальним їх акордом є свято Богоявлення (в народі Водохреща або Йордан), що відзначається 19 січня.

6 січня – Надвечір’я Різдва Христового або Святий Вечір.

25 грудня православні відзначають день пам’яті святителя Спиридона. Жив у кінці ІІІ – першій половині ІV ст. на о. Кіпр. Тримифунтський єпископ, чудотворець, вирізнявся надзвичайною доброзичливістю і душевною чуйністю. Спиридон шанується як святий, який ходить – священнослужителі о. Корфу, де нині зберігаються його мощі, декілька разів на рік змінюють святому взуття, тому що попереднє зношується. Інколи замок раки не можна відкрити, тоді говорять, що святий ходить по острову і творить добрі справи.

22 грудня – Зачаття праведною Анною Пресвятої Богородиці.

19 грудня християни відзначають день святителя Миколая, архієпископа Мир Лікійських, чудотворця.

У народному побуті існувало вірування, що під час життя і навіть після смерті Микола продовжував здійснювати чудеса: рятував мореплавців та утопаючих, звільнював невинно засуджених, опікувався бідними, знедоленими, лікував хворих. Вважався покровителем худоби та диких звірів, землеробства, бджільництва, мав зв'язок із потойбічним світом. Святого Миколу шанували як патрона діти, студенти, мореплавці, воїни, подорожні, торговці, злодії, лучники, повії.

17 грудня – день пам’яті великомучениці Варвари, яка жила у ІІІ ст. За переказами, дівчина була неймовірно красивою і розумною. Мала лише батька, який дуже любив її й прагнув, щоб дочка наслідувала його релігійні погляди. Але, спостерігаючи красу природи і світу, Варвара прийшла до висновку, що таку велич міг створити тільки Творець. Незабаром дівчина прийняла хрещення, і відтоді душу її повністю заполонив Господь. Відстоюючи християнську віру, Варвара зазнала нещадних катувань, але не відступилася від своїх переконань. У в’язниці, куди її заточили, дівчину підтримав Ісус Христос. Він явився до неї і причастив (саме тому в православній і католицькій вірі Варвара виступає як Свята, яка в тяжких обставинах рятує від небезпеки вмерти без сповіді та причащання) та подарував персня.

Відзначається 13 грудня. Андрій був одним із дванадцяти апостолів Ісуса Христа. Згідно з Євангелієм від Іоанна його раніше за інших покликав на Йордані Ісус, тому апостол Андрій і має ім’я Первозванний. Удвох із братом (апостолом Петром) вони проповідували християнство народам, що проживали на північ та схід від Чорного моря. За легендою, вміщеною у «Повісті временних літ», Андрій проповідував на київських горах, благословив це місце і поставив тут хреста.