Історичний календар. Обрядовість

5–13 КВІТНЯ 2023 Р. ІУДЕЇ СВЯТКУЮТЬ ПЕСАХ

Песах – одне з найбільших свят єврейського народу. Щороку дата Песаха різна, визначається за місячним календарем. Починається святкування на 14-й день весняного місяця Нісан. Це перший місяць біблійного року в єврейському календарі, який відповідає приблизно березню-квітню григоріанського літочислення. В Ізраїлі святкування Песаха триває тиждень, а поза країною – 8 днів.

30 БЕРЕЗНЯ – «ТЕПЛОГО ОЛЕКСИ»

30 березня (за новим стилем) – свято Теплого Олекси. Так у народі називають день святого Олексія, чоловіка Божого, перше по-справжньому весняне свято, коли тепло має остаточно перебороти холод. У цей день вівсянка засвище свою пісеньку: «Покинь сани, бери віз!», а щука-риба хвостом лід розіб’є».

22 БЕРЕЗНЯ – СОРОК СВЯТИХ

Зі святом Сорока Мучеників наші предки пов’язували початок весни, адже наступало весняне рівнодення. Кажуть: «Від Сорока Святих ще сорок морозів буде», - і якщо не всі сорок бувають протягом весни, то решти чекають улітку. Вірять, що в цей день неодмінно з неба має впасти сорок лопат снігу – кожен святий скине по одній, але це вже буде останній сніг і можна починати вимітати його з кожного кутка. «Ці святі, всі сорок, беруть кожен собі по лопаті і по мітелці і замітають геть усе небо. І геть усі закутки в небі, де які є, повичищають; і ще кожний святий собі добуде по сорок лопаток снігу. То вже од того дня на небі снігу нема».

ЯВДОХА ВЕСНУ КЛИЧЕ (14 БЕРЕЗНЯ)

За старим стилем це перший день весни, а тому казали: «Байбак свисне, а зима здасться». Проте повсюдно було відомо, що «Явдоха ще потрусить фартуком», віхола не забариться та й морози ще ймовірні. На Євдокію селяни особливо пильнували за погодою, щоб передбачити, якою буде весна й літо. Все було варте уваги, особливо уважно спостерігали за віщуном майбутнього літа – вітром. Якщо вітер теплий, то й літо буде теплим, коли крутить млини, то й снопи перевертатиме в полі, якщо віє від Дніпра (з заходу) , то риба ловитиметься, якщо від степу (зі сходу), то рік буде добрим на бджоли, а коли з низу Дніпра (з півдня), то хліб зародить. Як Явдоха ясна, то й пшениця рясна.

НА ОБЕРТІННЯ ЗЕМЛЯ ОБЕРТАЄТЬСЯ ГОЛОВОЮ ДО СОНЦЯ (9 БЕРЕЗНЯ)

Українці вірили, що цього дня літо повертає до нас, а зима йде геть. Десь у цей час пташка вівсянка починає співати українцеві: «Покинь сани, візьми віз», птахи повертаються з вирію до гнізда, хлібороб до плуга, діти до хліба, а чоловік до жінки. Вирій уявляли як  заповітний край, де ніколи не буває зими, там завжди тепло, туди відправляються душі померлих. Але птахи гнізд там ніколи не мостять, і пташенят не луплять, бо сумують за рідним краєм. Прильоту птахів не просто очікували, але й радо зустрічали. Першими, як прийнято вважати, прилітають жайворонки. Як летять високо, то «це вони до Бога летять молотить», скоро буде тепло, а коли низько – «не донесли ціпа і він упав, а тому й птахи поприпадали додолу», буде ще холодно. Коли ж хто побачить уперше ластівку, то кидає в неї жменю землі й каже: «На тобі, ластівко, на гніздо, а мені на добро!»

ПЕРШИЙ ТИЖДЕНЬ ВЕЛИКОГО ПОСТУ

Весь перший тиждень Великого посту (цього року: 27 лютого – 5 березня)  в народному календарі називався Збором, а субота першої седмиці Великого посту – Збірною або Федоровою суботою. Саме до цього дня відноситься давній звичай писати на глечиках хрести. Так, в 20-х роках ХХ століття українською етнологинею Євгенією Спаською було зафіксоване свідчення гончара Дениса Щербака з Чернігівського повіту. Не одразу і не дуже охоче, остерігаючись, щоб з цього не зробили сміху, він повідомив, що мітить хрестом лише ті глечики, які виробляє один раз на рік, а саме в Зборну суботу. «Він сідав формувати їх, коли дзвони скликали парафіян на вечірню службу і робив стільки, скільки встигне до кінця служби Божої, помічаючи всі глечики хрестами… Не всі гончарі знали і робили це, а баби за ними страшенно побивалися, бо вірили, що в такому посуді буває найкращий збір – одстоюється молоко майже на все горло».

В деяких місцевостях в цей день дівчата варили кашу з маком і закопували горщик з нею в землю.

«Закопали горщик каші ще й кілком прибили

Щоб на нашу вулицю парубки ходили.

Закопали горщик каші ще й ракові клешні,

Щоб ходили парубки далекі й тутешні».

 

Старший науковий співробітник Музею українських обрядів                                                            Зубер Світлана Миколаївна

15 ЛЮТОГО – СТРІТЕННЯ ГОСПОДНЄ

Українці вважали, що саме цього дня зима з літом зустрічається. Крім того, спостерігали за погодою: якщо на Стрітення мороз, то літо буде жарке, а коли хмарно – будуть часто йти дощі. Коли на Стрітення півень води з калюжі нап’ється, то на Юрія (6 травня) корова напасеться.

25 СІЧНЯ – ТЕТЯНИ ВОДОХРЕСНОЇ

Пов’язане це свято з православним днем пам’яті великомучениці Тетяни Римської. Українці йшли до церкви поставити свічку і помолитися святій Тетяні. Вірили, що вона подарує успіхи, зокрема у навчанні. Цього дня господині випікали хліб у вигляді сонця, цим самим запрошуючи світило якнайшвидше прогрівати землю і накликати весну.

КУТЯ

Кутя – традиційна ритуальна страва новорічно-різвяного циклу українців. ЇЇ готують тричі: на Святвечір – Багата кутя, перед Старим Новим роком – Щедра кутя, у переддень Водохреща – Голодна кутя. Перед вечерею кутю ставлять на найпочесніше місце в хаті – на покуті під образами.

СВЯТВЕЧІР ТА РІЗДВО

Святвечір –  родинне свято, що об’єднує всіх за святковим вечірнім столом. Сила нашого народу в єдності, а отже вечір перед Різдвом – то особливий час, щоб ми наповнились силою, підтримкою та надією на краще. Українці здавна вірили, що певна послідовна підготовка гарантує злагоду та затишок в домі. Господиня встеляла сіном стіл та покривала його килимом, поклавши по кутах обереги: часник та гроші. Головною стравою є кутя – що має давню історію та безліч способів приготування.