До 355 – річчя повстання Переяславського полку в Переяславі

Категорія: Історичний календар. Події Створено: Понеділок, 19 липня 2021, 08:52

Пане Олеже, Ви детально вивчали історію Переяславського полку, знаєте всі його військові звитяги, історичні постаті. Зокрема про повстання в Переяславі у 1966році. Ви з юних літ присвячували цій темі свої поетичні рядки. Можна Вас попросити розповісти про свої дослідження цього питання?

Олег Князенко «Слово про Полк» ( З історії написання).

Перші відомості  про ці події – тобто –   Повстання Переяславського полку 1666 року, я отримав від свого старшого брата Володимира та від старшого свого друга Станіслава Вишенського ще в 1966 році, якраз на 300-ліття того повстання. Вони обидва цікавилися історією козацтва тоді, читаючи праці М. Костомарова, В. Ляскоронського, Д. Яворницького, О. Єфіменко,  М. Грушевського та інших. Брат Володимир якраз працював над історико-поетичним твором «Видиво на дорозі».

Памятаю, одну із своїх перших історичних балад – «Фрагмент Повстання..» писав улітку того ж 1966-го. Твір юнацький і якоюсь мірою експериментальний. Однак, по-справжньому я до цієї теми повернувся через десять літ, коли почав працювати в історичному музеї Переяслав-Хмельницького державного історико-культурного заповідника.

Тоді, глибокої осені 1976 року, я написав поему-думу «Слово про полк», де описав, - наскільки собі уявляв, - ті події.

Моєму брату Володимиру твір сподобався і він попрохав друзів його віддрукувати на  друкарській машинці – для літературних читань в Ірпені.

Звісно, опублікувати в ті роки таку поему було неможливо, через її явно антиімперіалістичний характер.

Можете запитати: чому пізніше не опублікував? З різних міркувань. Можливо, через свою певну самовимогливість. А може й через відсутність реального запиту (тобто через «незатребуваність»). Через швидкісну зміну подій. Та й не тільки через те.

Однак, події останніх років показали, що цей твір може стати в пригоді небайдужим людям. Принаймні, нашим землякам, краянам із виховною метою патріотизму та зацікавленістю героїчними сторінками наших попередників.

 Сьогодні, ці згоди є вельми важливими для оборони України (духовно і фактично). Саме тому слід згадати героїв-козаків, які поклали свої звитяжні голови за нашу свободу. Наші попередники – переяславці, наші прапрадіди. Пам’ятаймо їх!

Олег Князенко.    

Братові Володимиру

 Фрагмент Повстання,  (що сталося триста літ тому…)

…Як рушав гордий вершник

до боярина в гості –

уставало вже сонце над полем

На коні воєвода чужинський

глузував: «Саблю – просім!..»

«Зараз, зараз, – секунду, «мінуту»!.. –

Тож козак її рвучко здіймає –

і зненацька завзято ще й люто

він опричників царських – рубає!..

…Знов горів храм могутньо-дзвінкий

І палали мелодії маршеві

Й запеклась щемна згода про бій –

У змалілому Переяславі…

(Орко Переяславець)                                      літо 1966року

перед 9 класом у с.Ташань

СЛОВО ПРО ПОЛК

(Повстання Переяславського полку 1666 року)

І.

Ой заграли-заграли

 та сурмоньки срібні

над Трубежем, над Переяславом –

рано-пораненьку – в суботу –    

числа вісімнадцятого

місяця сьомого

року 1966-го

 в Богушівській слобідці

чотириста гожих

козаків переяславських –

шабельки погострили –

на Івашка, на Брюховецького,

на гетьмана боярського лукавого,

що народ свій обдурений кривдив –

гірше лютого ляха,

бусурмана невірного

та москаля підступного

Та ними ж посадженого –

на полковника переяславського

Дениса Ярмоленка, що від слова «ярмо»

Той полковник від московітів

Та від зрадника –гетьмана –

Хотів зарубати Хоменка Максима,

А далі – упокорить його побратимів

Однак в чесному герці –

Максим  його сам переміг,

а козацтво тутешнє переяславське

ватажком ухвалило своїм –

бо він – мудрий, завзятий ватаг

бо він – сотник уславлений 

козаків Полку Переяславського !

Спорядили гінця – щоб він рушив до Гадяча

із такими словами:

«Гей, Іване – гетьмане та й Брюховецький

Як  же ти нам, козакам, – у вічі зазирав

Як же ти воєводам царським руки й морди лизав –

задля того, щоб тобі булава дісталась!

Як же ти бояринову доньку за дружину брав,

щоб самому боярином стати!

Що ж ти виробляєш, бісів сину?

Чом народ свій у кріпаки заганяєш?

А на козаків, на міщан та посполитих –

Зайву подать – данину кладеш?

Не минеться тобі жодна кривда.

Поквитаємось ми за кров лицарів –

За Сомка та Золотаренка,

Побратимів Богданових

Та за полковника нашого переяславського –

Опанаса Щуровського…

А сам – хто єси перед нами?

Боярський служник, чи колишній обозний?...»

2.

Ой ударили-вдарили дзвінко литаври

та над славним градом Переяславом!

Смолоскипи засяяли під мурами храмів його.

Попереду на білім коні виступав отаман

загартований сотник Хоменко Максим

Ось він скочив з сідла, зупинивсь

Став на праве коліно, вклонившись громаді

Ой забили, заграли у дзвони, в у чистії, –

переяславські, вольнії!...

Присягли козаки із Максимом Хоменком

на грізний похід –

його хлопці, його побратими вірненькії –

ті панове – молодці –

полковий наш обозний Пригара Іван 

осавули – Захар Лободин, Іван Момот,

Підхорунжий Кульбочка Грицько ,

Реєстрові – Ярко Загорук, Степан Білик,

Богдан Словик, Степан Захорощенко:

Завзятці усі, молоді, однак стріляні, –  

встигли боїв скуштувати

за честь – славу козацьку!

Шабельками таки помахали не раз

А тепер – знову січа – ще тяжча,

Бо незнаних нових ворогів додається сюди,

що стають гірші ляха й ординця пекельного

– То кого ж волите на покловника? –

обізвався Пригара Іван

  • Оберемо давайте Максима Хоменко!
  • Лиш його залюбки отоманом назвем. 
    3.

Ой уранці – раненько – в неділю –

та дня 19 –го…

Загриміли навкруг крем’яні  годівниці.

Затріщали пістолі й гармати заграли

Гей, загупали чорними ядрами!

Облягли козаченки – звитяжці

ту фортецю міцну, де засів воєвода московський –

лихий  Вердеревський:

Нахвалявся розбить – покорить

«своєвольних черкес»!

Що ж, –   не гнівайся, царський холопе!

Доведеться повідать тобі,

що ми вольнії таки козаки,

а не темні раби «государеві»!

…Гей лютує пекельний упертий герць!

Налягли  козаченьки на Спаські ворота.

Матір Божа з журби почорніла

І сльоза її стала, мов ніч…

А попереду сокіл літає –

І зветься так само – Максим!

Ще нестримніш лютішає січ –

Однак міцно тримають

опричники царські  фортецю…

Вже їх онде лягло кілька сот

Вже б пора  їм спиниться

Бо стомились усі вояки…

Гей, Максиме, спинись подивися, –

Не відходь од Трубайла – ріки!..

Ой заграли-заграли

та в сурмоньки срібні …

Відступає полковник Хоменко    

у ліс, до Дніпра…

Захопивши  маленькі й середні гармати.

Посилає салют московиту підступному

А Івашко, боярин-гетьманчик  –

таки Брюховецький

З міста Гадяча пише листи –

Олексієві, царю московському,

Щоб прислав йому в поміч полків

І од страху та злості

Його мовби та пропасниця трясе…

Царський пес, блюдолиз та підніжок боярський…

Надсила йому цар Олексій

ще й підмогу –

Добре військо із князем  Щербатовим

(Він сказав: «Вижечь, висечь всьо!»)

А Івашко ще й власних старшин іззивав

проти міста преславного Переяслава!

Ой ударили – вдарили дзвони

Та посеред тижня в жнива…

Ой, як глянули смутно брати – козаки –

Обнялися востаннє.

І  озвався полковник – Хоменко Максим Переяславський

– Чуйте новий наказ, мої славні герої…

– Чуйте, хлопці, наказ мій завзятий…

Ви, Яремо   й Богдане, –

з маневром лаштуйтеся,

щоб на конях близенько під’їхать

до князя Щербатова –

не вклонятися й падати в ноги йому,

а здійснити

неждане отамування!

«Гей, як рушили вершники наші

до князя пихатого «в гості»

–Уставало вже сонце над полем.

на коні  князь московський –  

веселий та лютий – 

глузував: « Себлі! Мілості просім!»

«Зараз, зараз  дамо, твоя «світлість»!

Ось  Ярема ту шабельку тихо виймає

І зненацька ударом залізним

він опричників царських рубає!..

Налетіла щербатівська свита

на тих лицарів, наче круки

наступали пекельного літа

на старий Переяслав

московські  полки!

Бились хлопці, рубали на славу!

Полягли у бою сміливіші.

А поранених в пута кували.

І до Києва й Гадяча гнали й везли

у кайданах…

…Знов горів Переяслав старий

і палали мелодії маршеві –

Грізний спомин про те,

як рубавсь Переяславський Полк

у степу та в байраках довколишніх…

6.

А Хоменко – полковник – ватаг

Рушив, щоб попрохати підмоги

у славетного гетьмана Дорошенка

Він отримав її

Хоча й дещо запізно…

Через літа два хлопці трон покорили

Свого зрадника Брюховецького.

А Хоменко Максим повернувся в пошані –

до козацького Переяслава

знову обраний був

на полковника і отамана

Переяславської громади.

І дожив аж до древніх він літ.

Відійшов із Мазепою в вічність…

Бо любили його переяславці –

За розсудливу  мудрість,

За козацьке завзяття.

От собі він лише докоряв

до кінця наш Хоменко Максим –

що своїх бойових побратимів

не зумів захистить – вберегти

від московських сокир та списів

І вони час від часу вночі

перед ним поставали і

Богдан Словик,Опанас Захарощенко.

(страчені в Київі)

Іван Пригара, Захар Лободин, Іван Момот,

Кульбачка Грицько (вбиті в Гадячі)

Степан Білик, Ярко Загорук, Богдан Гулий

(убитий в бою поза градищем Переяславль)

Й ще, іще…

Не забудьте колись помолитись за них!

Полягли добрі хлопці:

Лиш слава козацька зосталась

Гей, тремти, лютий враже!

Бо однині й довіку

хай  згода про них –

не умре, не поляже!..

2016р.

Олег Князенко

Дати написання поеми «Слово про полк»

1966 р. – 300 літ повстання – перший фрагмент із поеми.

1976 р. – перший варіант всієї поеми.

1991 р. – другий варіант поеми –  325 літ повстання.

2016 р. – третій і останній варіант поеми –350 років повстання