КАРП’ЮК МАРІЯ ДЕНИСІВНА: ПОЕТЕСА, НАУКОВЕЦЬ, ПЕДАГОГ (До 80-річчя від дня народження)

Категорія: Історичний календар. Особистості Створено: П'ятниця, 15 квітня 2022, 07:21

Карп'юк Марія Денисівна народилася 15 квітня 1942 року на Херсонщині, у 1960 році закінчила Новосеменівську середню школу, потім – Херсонський педагогічний інститут. Кандидат філологічних наук, доцент. Працювала старшим науковим співробітником Інституту професійно-технічної освіти (консультант із редакційно-коригувальних питань).

З 1987 р. М. Д. Карпю'к живе й працює в Переяславі-Хмельницькому. Перша бірка поезій Марії Карп'юк «Сталь сльози» стала складовою колективного поетичного збірника «Хвиля», що вийшов 1992 р. у видавництві «Український письменние». Відкривається книга переяславської поетеси віршами про минуле українського народу, які будять національну пам'ять сучасника. У них заговорила непогамовна, бунтівлива природа українки – жінки, що колиса тривогу за свій рід майбутній, патріотки, що оберіга духовний скарб у високому слові. У пронизливому звуковияві свого болю за потоптану й спаплюжену землю поетеса вдається майже до відчайного речення-заклику: «Не зігнись! Не схились! Не продай!».

Ліричний герой у поезіях М. Д. Карп'юк уболіває за потолочені духовні хліби – українську мову, історичну пам'ять, постаючу на силі державність. Вірші поетеси забарвлені відблиском політичних пожеж, але це не імідж сучасного суперпатріота, а зроджена з внутрішніх сум'ять національна гідність.

Поезія Марії Денисівни викресалась не з офіційно дозволеної любові до України, декларацій і постанов, а розвинула своє коріння слова в духовному підгрунті Колими та Соловків. Зробити художній «монтаж» історичного минулого в поетичний рядок удається через психологічний мініпортрет: «Мов Колими червона мерзлота – // Німих очей розстріляний протест». Полум'я слова випалює в душі поетеси сухостій сумнівів. Та, на жаль, «на білім рушнику доріг» чорно цвіли й квіти страждання. А от інтимна й пейзажна лірика устелена м'яким, ніжним світовідчуттям, хоч і не позбавленим драматичних відголосків: «Конвалії – зажура. Спогад. Згадка. // Струна душі, омита в тихий щем. // Немов надії мерехтлива кладка // Чи біль, що сплив зачаєним плачем».

2001 р. М. Д. Карп'юк видрукувала самвидавівську збірочку, яку присвятила світлій пам'яті чоловіка В. І. Гончарука. Життєве кредо поетеси – «поезії, як і любові, // Немає віку, суду, меж».

  Наукові здобутки М. Д. Карп’юк складають значний масив статей, доповідей, монографічних досліджень тощо.

Старший науковий співробітник НДВ «Музей Заповіту Т. Г. Шевченка»                                        Павлик Н. М.