ТВОРЧА ВИСОЧІНЬ ВОЛОДИМИРА ШОВКОШИТНОГО (До 65-річчя від дня народження)

Категорія: Історичний календар. Особистості Створено: П'ятниця, 16 липня 2021, 09:25

Шовкошитний Володимир Федорович – поет, прозаїк, пісняр, громадський діяч. Народився 16 липня 1956 року в с. Світанок Переяслав-Хмельницького району на Київщині. Закінчив Київський політехнічний інститут і Вищі літературні курси в Москві. Працював геологом, робітником та інженером на Чорнобильській АЕС. Доктор філософії в галузі політології, професор кафедри політології Міжнародної кадрової академії. Обирався депутатом Верховної Ради України І скликання, голова Координаційної ради Міжнародної організації «Союз Чорнобиль», директор видавництва «Український пріоритет».

Шовкошитний В. Ф. – автор сценарію фільму «Хрест», співавтор сценаріїв трьох повнометражних документальних фільмів – «Поріг» (1988), «Пресвітлої дороги свічка чорна» (1990), «Трагедія і надія» (1996).

 Автор збірок поезій: «Зхо апреля» (1987), «Жорстоке свято» (1991),  «Фантомний біль» (1994 ), «Занедбаний рай» (1996), «Торкнутися небес» (2010); прози й поезії «Герої народжуються на могилах героїв2 (2004), «Я – українець» (2002), «Тяжкий хрест» (1996); романів «Мерехтіння зникань» (2006), «Хресна путь» (2006), «Кров – свята» (2012), «Боривітри» (2014), «Білий кречет»(2013). Член НСПУ з 1989 року.

В. Шовкошитний має відзнаки: почесний професор-асистент університету Південної Флориди (1995, США); літературна премія імені О. Бойченка (1987); літературна премія ЛКСМУ імені Миколи Островського (1988); премія імені Василя Стуса за роман «Білий Кречет»; міжнародна літературна премія імені Миколи Гоголя «Тріумф» (2015)[ за роман «Боривітри»; медаль «Івана Мазепи» (2016); лауреат Міжнародної літературної премії імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень» (2016); міжнародна літературно-мистецька премія імені Пантелеймона Куліша (2017).

У збірці «Торкнутися небес» В. Шовкошитним піднято три глобальні теми: Україна, Душа, Бог. Властивість поетового слова – нерозмінність, векторна направленість – будити опір зловісній силі бездуховності, витягувати з трясовини національного безпам'ятства. В. Шовкошитний – поет національного самозбереження. Тексти поезій нагуслі імпресією, національна автопортретність В. Шовкошитного підсилює й упевнює у вірності даному слово, бо воно – дань Божа. Єдність творчості й долі, вивіреної по ній, підтверджує відсутність імітату, підміни дії звичайним слововжитком.

Афористична грація в текстах є надбанням авторської нарації, але присутня в міру, що передбачено близьким до логіки стилем мовлення. Володимир Шовкошитний виразно освітлює словом дійсність, але не в проявах, а в константі: «Серед катівень гаму, смогу й чаду // Найпершою померла благо- дать. // Душа – безсмертна, то й шука пораду, // Та на землі немає де шукать». В. Шовкошитний – один із когорти таких духовних сподвижників, що в постійній тривозі як за долю України, так і за душі-покручі співвітчизників, що блукають в імлі сьогодення.

В. Шовкошитний душевну тугу, ностальгію тримає на вісі віри, щоб розвінчати мистецьким способом неоімперські замашки «Русского міра», доморощений масовізм національно безликого люду. Звідси вірші, назва яких – і карб, і присуд: «Каїнові діти», «Запроданцям», «Фарисеям» тощо. Поету вдається робити зрізи на стовбурі минулого й по колах бачити витки історії, але не вдаючись до ревізіонерства, відкритого фактажу. Митець запримітив антиукраїнську експансію, що вихолощує дух свободи, але для опору не активізує етнографізм як панацею від національної асиміляції. Він знає, що мало вдягти українця у вишиванку, треба міняти модус мислення, духоенергію, що як громадянин і патріот він зробив беззастережно.

Старший науковий співробітник НДВ «Музей Заповіту Т. Г. Шевченка»                             Павлик Н. М.