29 ЧЕРВНЯ НАРОДИВСЯ ПАВЛО ОЛЕКСАНДРОВИЧ РАППОПОРТ (29.06.1913–11.09.1988) – ВІДОМИЙ АРХЕОЛОГ, ІСТОРИК, МИСТЕЦТВОЗНАВЕЦЬ, ДОСЛІДНИК АРХЕОЛОГІЇ ПЕРЕЯСЛАВА

Категорія: Історичний календар. Особистості Створено: Вівторок, 29 червня 2021, 08:02

Павло Раппопорт народився 29 червня 1913 р. в Санкт-Петербурзі в інтелігентній родині: батько був архітектором, мати – лікарем.

У 1937 р. закінчив архітектурне відділення Ленінградського інституту інженерів комунального будівництва (1931–1937). Спочатку викладав у Кримському філіалі Московського інституту комунального будівництва в Сімферополі (1937–1939). Потім навчався в аспірантурі Інституту історії матеріальної культури АН СРСР (1939–1941) і почав працювати у Ленінградському відділенні Інституту історії матеріальної культури АН СРСР, одночасно викладав історію архітектури у Ленінградському інституті живопису, скульптури та архітектури ім. Рєпіна (1939–1941).. Науковим керівником П. А. Раппопорта був історик и археолог, визначний фахівець з історії давньоруської архітектури М. М. Воронін, під впливом якого визначилися наукові інтереси Раппопорта – проблеми історії й археології монументальної архітектури Київської Русі та Великого князівства Московського.

У 1941 р. пішов ополченцем до армії, брав участь в бойових діях під час оборони Ленінграду. Був офіцером штабу інженерних військ Балтійського флоту, сапером, начальником інженерної служби (1941–1945). Після зняття блокади Ленінграду займався розмінуванням Балтійського узбережжя. Написав декілька інструкцій з розмінування, дві статті по військово-інженерній справі. В 1946 р. демобілізувався й повернувся до наукової діяльності.

З 1946 р. П. О. Раппопорт почав працювати науковцем у Ленінградському відділенні Інституту історії матеріальної культури АН СРСР (пізніше – Інституту археології), де трудився до кінця життя впродовж 42 років (1946–1988). У 1947 р. захистив кандидатську дисертацію «Русское шатровое зодчество конца XVI века», у 1965 р. – докторську дисертацію на тему «Военное зодчество Древней Руси».

П. О. Раппопорт був активним польовим дослідником – провів більше ніж 40 археологічних польових сезонів. У 1949–1953 та 1956 рр. працював в археологічних експедиціях під керівництвом М. К. Каргера, зокрема й по дослідженню давнього Переяслава.

Під час археологічних робіт у Переяславі 1949–1953 рр. П. Раппопорт був старшим науковим співробітником Ленінградського відділення Інституту історії матеріальної культури (ЛВІІМК). На розкопках він був правою рукою, першим помічником Михайла Костянтиновича Каргера, який очолював на початку – Київську археологічну експедицію АН СРСР (1949), згодом – Переяслав-Хмельницьку археологічну експедицію АН СРСР та АН УРСР (1950–1953) й наостанок переяславських досліджень – Галицько-Волинську археологічну експедицію АН СРСР та АН УРСР (1955–1956).

Дослідник працював безпосередньо на розкопі: керував робітниками, робив креслення та записи у щоденнику. Його колегами по роботі у Переяславі (в різні роки) були М. В. Малевська та А. М. Кирпичников. У 1949–1952 рр. на дитинці проводилось дослідження Михайлівського собору ХІ ст.; 1952 року здійснені розрізи валів дитинця та «окольного граду» (посаду) давнього Переяслава; у тому ж 1952 р. по вул. Радянській, 7 (так звана садиба Динника) було розкопано культову пам’ятку – безстовпну церкву ХІ ст. 1953 р. був особливо плідний на досягнення: досліджено дві пам’ятки – храми ХІ та ХІІ ст., винятково цікаві для вивчення особливостей давньої переяславської архітектури. У 1956 р. експедиція, очолювана М. К. Каргером, розкопала у Переяславі залишки літописної Андріївської церкви ХІ ст. Павло Олександрович брав найактивнішу участь у дослідженнях переяславських укріплень (1952) та залишків культових споруд (1953): Спаської церкви-усипальні ХІ ст. й Воскресінської церкви ХІІ ст. Збереглися рідкісні світлини робочих моментів цих розкопок, в т.ч. за участі П. Раппопорта.

Результати своїх спостережень за внутрішньою конструкцією укріплень Переяславля Руського П. О. Раппопорт висвітлив у двох працях: «Древнерусские оборонительные конструкции с применением сырцовой кладки» (1953) та «Очерки по истории русского военного зодчества Х – ХІІІ вв.» (1956). Сирцеву кладку, подібну до переяславської, було виявлено в основі валу городища біля с. Заріччя та у давньому Білгороді. Її було датовано за виявленим керамічним матеріалом кінцем Х – початком ХІ ст. П. Раппопорт здійснив порівняльний аналіз сирцевих та дерево-земляних конструкцій валів усіх трьох пам’яток і констатував, що вони пов’язані з іменем князя Володимира Святославовича й є характерними для давньоруської фортифікації кінця Х ст. Дослідник прийшов до висновку, що сирцеві конструкції, застосовані у лицевій частині валів кінця Х ст. (в тому числі у Переяславі), не мають аналогій ні в житловому, ні в культовому будівництві давньої Русі, як і у зодчестві інших слов’янських країн. «Вероятно, на Русь в конце Х в. сырцовая техника была занесена именно с юго-востока, наиболее вероятно – из Тмутаракани», – зауважив дослідник.

У своїх висновках щодо фортифікації та будівельної справи давньоруського часу вчений брав до уваги і результати досліджень Переяслава. Так, за період з 1975 по 1989 рр. П. О. Раппопортом було опубліковано 5 праць, що безпосередньо стосувалися матеріалів його переяславських досліджень, у тому числі три монографії. У більшості з цих праць, особливо у монографії «Русская архитектура Х–ХІІІ вв.» (1982), автор узагальнює матеріали власних досліджень на Переяславщині. У співавторстві з М. В. Малевською П. О. Раппопорт ввів до наукового обігу матеріали досліджень Михайлівського собору, невідомі до цього широкому загалу дослідників, надрукувавши статтю «Церковь Михаила в Переяславле» (1979).

У 1962–1967 рр. П. О. Раппопорт працював співробітником Смоленської архітектурно-археологічної експедиції Інституту археології АН СРСР, а у 1972–1975 рр. – керівником цієї експедиції. Він досліджував еволюцію смоленсько-чернігівського зодчества домонгольської епохи. Експедицією було відкрито 10 нових пам’яток кам’яної архітектури і доведено існування смоленської архітектурної школи. Дослідник важливе значення приділив вивченню будівельних артілей, які, на його думку, переходили з князівства до князівства, переносячи із собою професійні навички, будівельні технології та архітектурні типи, створюючи окремі архітектурні школи в багатьох давньоруських міських центрах. Активно використовував при цьому й матеріали досліджень у Переяславі.

Впродовж багатьох років, починаючи з 1975 р., П. О. Раппопорт очолював постійну Архітектурно-археологічну експедицію Інституту археології АН СРСР, в якій склалася творча група дослідників по архітектурній археології. Їм вдалося обстежити та зробити повний перелік більш ніж 250 мурованих будівель домонгольської Русі. П. О. Раппопорт був незмінним учасником досліджень архітектурного загону спільної Чернігово-Сіверської експедиції Інституту археології АН СРСР, Інституту археології АН УРСР та Чернігівського педагогічного інституту (1981–1986). Результатом багаторічної роботи дослідника стала книга «Русская архитектура Х – ХІІІ вв.» (1982), яка являє собою практично повний на той час каталог пам’яток кам’яної архітектури давньої Русі, куди увійшли й пам’ятки Переяслава. Ця робота дослідника має велике практичне значення й донині.

П. О. Раппопорт є автором низки фундаментальних наукових праць із питань фортечного та храмового давньоруського зодчества. Дослідник проводив обстеження давньоруських фортець – у своїх висновках врахував матеріали про більш ніж 800 фортець і міст, в результаті виявив головні закономірності розвитку давньоруських фортифікаційних споруд і поєднав їх зі змінами соціальних відносин, еволюцією військової техніки і зброї, що й було опубліковано у монографії «Военное зодчество западно-русских земель X – XIV веков» (1967).

П. О. Раппопорт опублікував близько 180 наукового праць, у т. ч. дев’ять монографій. Основні його роботи пов’язані з вивченням культової архітектури, оборонних споруд та житлового будівництва Древньої Русі (частина робіт побачила світ вже після смерті дослідника у 1993-1994 рр.). Наприкінці життя він підготував фундаментальне дослідження еволюції давнього зодчества від древньоруського часу до петровської епохи включно.

П. О. Раппопорт розвинув власну новаторську схему вивчення давньоруської архітектури. Головна ідея, до якої він прийшов, була ідея зв’язку пам’яток між собою не тільки по плану та декоруванню, але й по будівельній техніці, по її подібності чи відмінності в різних пам’ятках та по її розвитку в часі. Він детально вивчав систему кладки, якість і формат цегли, склад будівельного розчину, конструкцію фундаментів. Ретельні розрахунки формату цегли дозволили досліднику навіть датувати споруди з точністю до 10 років. А головну увагу він приділив дослідженню складу будівельно-архітектурних артілей, організацію їх робіт, соціальний стан будівельників та архітекторів. Детально аналізував технічні прийоми, щоб виділити «почерк» різних артілей, коли і куди вони переходили по замовленню князів чи церкви і таким чином визначити взаємозв’язки між різними архітектурними школами.

Результати своїх багаторічних досліджень в галузі давньоруської архітектури та монументального будівництва Павло Олександрович виклав у своєрідній схемі, яку відобразив і графічно, і у вигляді таблиці. Це була схема руху давньоруських будівельних артілей, які переходили з міста в місто, зводячи кам’яні храми, переносячи із собою будівельні технології та архітектурні типи, яку фахівці з архітектурної археології назвали «Таблицею Раппопорта» (порівнюючи її з Таблицею Менделєєва), за якою можна було навіть передбачити існування ще не відкритих пам’яток. П. О. Раппопорт першим довів існування й переяславської артілі, яка звела у місті декілька храмів та кам’яних споруд впродовж двох-трьох десятиліть ХІ – ХІІ ст. У своїх висновках щодо фортифікації та будівельної справи давньоруського часу вчений брав до уваги й результати досліджень у Переяславі. Ця схема була опублікована вже після смерті дослідника у монографії «Древнерусская архитектура» (1993). Павло Олександрович вносив зміни і доповнення у свою таблицю давньоруських пам’яток в міру надходження нових відомосте і відкриття нових пам’яток давньоруської кам’яної архітектури до самої своєї смерті. Це його відкриття у свій час відіграло роль справжнього наукового прориву й направило наукову думку молодих дослідників в новому напрямку.

Помер П. О. Раппопорт у віці 75 років 11 вересня 1988 р. в Ленінграді, де й похований.

Основні праці дослідника:

  1. Раппопорт П.А. Древнерусские оборонительные конструкции с применением сырцовой кладки // Краткие сообщения Института истории материальной культуры АН СССР. – 1953. – № 52 – С. 17–24.
  2. Раппопорт П.А. Очерки по истории русского военного зодчества Х – ХІІІ вв. // Материалы и исследования по археологии СССР. – М. –Л.: Изд. АН СССР, 1956. – № 52. – 184 с.
  3. Раппопорт П.А. Древние русские крепости. – М.: Наука, 1965. – 88 с. (Серія Из истории мировой культуры).
  4. Раппопорт П.А. Древнерусская архитектура. – М.: Наука, 1970. – 144 с.
  5. Раппопорт П.А. Древнерусское жилище. – Л.: Наука, 1975. – 180 с. – (Археология СССР. Свод археологических источников. Выпуск Е1-32).
  6. Малевская М.В., Раппопорт П.А. Церковь Михаила в Переяславле. – Зограф, Белград, 1979. – № 10. – С. 30–39.
  7. Раппопорт П.А. Русская архитектура Х – ХІІІ вв.: Каталог памятников // Археология СССР. Свод археологических источников. – Выпуск Е1-47. – Л.: Наука, 1982. – 136 с.
  8. Раппопорт П.А. Строительные артели Древней Руси и их заказчики // Советская археология. – 1985. – № 4. – С. 80–89.
  9. Раппопорт П.А. Зодчество Древней Руси. – Л.: Наука, 1986. – 160 с.
  10. Раппопорт П.А. Древнерусская архитектура. – СПб.: Стройиздат, 1993. – 288 с.
  11. Раппопорт П.А. Строительное производство Древней Руси X—XIII вв. – СПб.: Наука, 1994. – 160 с.

Джерела:

  • Каргер М.К. Отчет о раскопках в Переяславе-Хмельницком в 1952-1953 гг. // Науковий архів ІА НАНУ. – 1953/10. – 28 с.
  • Каргер М.К. Отчет о раскопках в Переяславе-Хмельницком в 1956 г. // Науковий архів ІА НАНУ. – 1956/28. – 8 с.
  • Каргер М.К. Раскопки в Переяславе-Хмельницком в 1952–1953 гг. // Советская археология. – 1954. – Т. 20. – С. 5–30.
  • Каргер М.К. Розкопки в Переяславі-Хмельницькому у 1952–1953 рр. // Археологія. – 1954. – Вип. ІХ. – С. 28–53.
  • Кирпичников А.Н. Памяти Павла Александровича Раппопорта // Советская археология. – 1989. – № 3. – С. 297-298.
  • Мезенцева Г. Дослідники археології України. – Чернігів, 1997. – С. 188.
  • Юренко С.П. Раппопорт Павло Олександрович // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол. В.А. Смолій (голова) та ін., Інститут історії України НАН України. – К.: Наукова думка, 2012. – Т. 9. Прил. – С. 136. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://www.histori.org.ua/?termin=Rappoport_P.
  • Юрченко О. Дослідження археологічних пам’яток Переяславщини: історіографія (ХІХ – початок ХХІ ст.) – Переяслав – Камʼянець-Подільський: ТОВ «Друкарня «Рута», 2020. – 224 с.
  • Виноградов Л. Таблица Раппопорта / Курс лекций Древнерусская архитектура «3.1/14» // Маgisteria.ru [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://magisteria.ru/old_russian_architecture/rappoport_table.
  • Раппопорт П.А. ХРОНОЛОГИЧЕСКАЯ ТАБЛИЦА РАЗВИТИЯ ДРЕВНЕРУССКОГО ЗОДЧЕСТВА (из книги П. А. Раппопорта «Древнерусская архитектура») [Електронний ресурс]. // РусАрх. ЭЛЕКТРОННАЯ НАУЧНАЯ БИБЛИОТЕКА ПО ИСТОРИИ ДРЕВНЕРУССКОЙ АРХИТЕКТУРЫ. – Режим доступу: http://www.rusarch.ru/rappoport6.htm.
  • Раппопорт Павел Александрович // Livelib. ru [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.livelib.ru/author/182557-pavel-rappoport

Старший науковий співробітник НДВ археології                                                          Бузян Г.М.