ВНЕСОК ВІКТОРА МІШАЛОВА У ВІДРОДЖЕННЯ НАРОДНОЇ ДІАТОНІЧНОЇ БАНДУРИ ТА СПОСОБУ ГРИ НА НІЙ

Категорія: Історичний календар. Особистості Створено: Понеділок, 07 червня 2021, 12:02

В. Ю. Мішалов – австралієць українського походження, нині проживає в північній Америці. Він з дитинства опановував науку гри на бандурі. З трьох дітей свого батька Юрія Марковича Мішалова найбільшу любов до бандури, а згодом і до композиції та вивчення стану кобзарського руху в Україні і дослідження способів гри на діатонічній бандурі, мав Віктор Мішалов.

Він навчався в Австралії у Петра Деряжного, згодом поїхав до Північної Америки, де пройшов науку в усіх відомих талановитих бандуристів, емігрантів-українців: Л. Гайдамаки, В. Ємця, П. Китастого, Г. Китастого. З часом визріло бажання поїхати в Україну до Національної консерваторії ім. П. І. Чайковського, щоби здобути вищу освіту по класу бандури. Всі ці віхи зростання мали місце в його житті. І якраз в роки навчання у м. Києві він відкрив для себе ім’я Георгія Кириловича Ткаченка. Саме тоді він вперше відкрив для себе виконання дум під супровід народної бандури. Він пише: «Для мене виконання Г. Ткаченка було відкриттям. Відкриттям вартісним, бо в мистецтві Георгія Ткаченка відчувався зв’язок зі справжнім кобзарством, а я вважав, що справжній бандурист мусить бути близько ознайомленим із залишками кобзарської старовини, а тут автентичне виконання та жива кобзарська традиція».

Віктор Мішалов вів активний спосіб творчого життя: виступав як концертуючий бандурист з гастролями по світу, створював композиції для бандури і паралельно досліджував народну діатонічну бандуру. Він відразу придбав собі цей інструмент у майстра М. Т. Товкайла і розпочав його досліджувати. Ось, як він розповідав про своє відкриття унікального інструменту і тих музичних творів, які виконувалися під супровід діатонічної бандури: «Я знайшов деякі нотні рукописи, які Гнат Мартинович Хоткевич розписав для гри на старосвітській бандурі з 20 струн. Ці матеріали знаходилися в архівах, навіть в бібліотеках Києва, Львова та в США».

Вивчаючи знайдені нотні рукописи Мішалов дослідив, що існували подібні варіанти для стандартної харківської бандури з 31 струни, які також розписав Хоткевич (рукописи були в Австралії в учня Хоткевича Г. Бажула, згодом вони були передані В. Мішаловим у музей-садибу Г. Хоткевича, що у селищі Високий поблизу м. Харків).

Віктор Мішалов розповідає: «Завдячуючи цим нотним записам Хоткевича, мені вдалося відродити стиль гри, на старосвітській бандурі, який він розробив і сам майстерно володів ним. Всі ті композиції Хоткевича, які збереглися, В. Мішалову вдалося відтворити на старосвітській бандурі».

Традиційні кобзарі негативно ставилися до різного типу «вдосконалення», вони чіпко трималися за певні параметри традиції. Хоткевич це розумів, але маючи як технічний, так і мистецький талант він зумів записати танки від Гната Гончаренка і відтворити техніку гри на діатонічній бандурі сліпого кобзаря. Віктор Мішалов зберіг ті ноти Гната Хоткевича, які він записав, а вже його учні зберегли спосіб гри слобідських кобзарів.

Віктор Мішалов поставив собі за мету: здійснювати просвітницьку роботу для відродження гри на старосвітській бандурі саме слобідських кобзарів. Він постійно звітує чи то на конференціях, чи на майстер-класах переконуючи учасників в оригінальності та унікальності зіньківської науки, а саме в харківському (слобідському) способі гри на бандурі.

В. Ю. Мішалов говорить: «цікавим є те, що я вчився у Георгія Кириловича Ткаченка, тобто опановував старосвітську бандуру і його репертуар весь перейняв. З часом, на базі практичних знань від Ткаченка, та тих знаннях, які мені дали учні Хоткевича – Григорій Бажул і Леонід Гайдамака, я зумів відродити цей спосіб гри і репертуар Гната Хоткевича».

Він провів аналіз стану гри двох способів гри: так званого київського і харківського (слобідського). І говорить про це наступне: «Це досить різниться від всього того, що зараз в Україні відбувається, адже ліва рука в положенні на верхніх приструнках веде переважно мелодію, а права супровід. Ніхто так в Україні зараз не грає.

Так як Г. К. Ткаченко грають – Володимир Кушпет, також Микола Товкайло. Я багато про це не говорив, бо не хочу нікого ображати тим, що дещо наповнив ту традиційну основу, яку зберіг і передав Георгій Ткаченко тими пошуками, які віднайшов Гнат Хоткевич.

Сучасні традиційні кобзарі, які відроджують знищене явище мандрівних співців, їх інструменти, репертуар, спосіб гри – дуже тримаються за певні параметри традиції, і негативно ставляться до різного «вдосконалення». Але ж те, що роблю я – повторюється у техніці Г. Гончаренка (у мене є ноти Хоткевича, є інструментальні п’єси – танки, які він записав від Гончаренка). Тобто це спосіб грання слобідських кобзарів».

Для В. Ю. Мішалова це питання дуже важливе, але на жаль до кінця не пізнане і не розкрите в Україні. Саме про культуру виконання із збереженням традиції, адже народність традиційної бандури в тому, щоб на ній можна було грати легко, саме народну музику. Українські бандуристи, які ще чули слобідський спосіб гри, захоплено відгукувалися про нього так: «Бандура в руках такого музиканта звучала ніби оркестр!»

Саме в народній діатонічній бандурі Віктор Юрійович Мішалов знаходить істинну розраду висококласного бандуриста. Він постійно на всіх зустрічах з українськими кобзарями, реконструкторами традиційної музики проводить майстер-класи гри на діатонічній бандурі. В часи карантину і світової пандемії Віктор Мішалов проводив такі «класи» онлайн.

Його дуже цікавить народна бандура і зокрема ті бандури, які виготовляє М. Т. Товкайло. Він захоплюється цим майстром і так характеризує його інструменти: «От Товкайло форму бандури майже не змінив, а кожний інструмент все краще звучить й удосконалюється – в серцевині свого звучання. Візьмемо для прикладу скрипку. Інструмент виглядає як скрипка, але є такі, які супер звучать, а інші, лише варто на стіну повісити. Настільки у бандури Товкайла і голосний і приємний звук, що любо на ній грати. Це вважають ніби секрети майстра. Насправді це пов’язано з тим, що дека не плоска, а трохи зігнута. Скільки він згинає, на скільки і т. ін. це процес удосконалення, і це своєрідні секрети майстра.

Сьогодні в Україні чимало майстрів, що виготовляють традиційні музичні інструменти. Непоганий інструмент я бачив і слухав у Макоцьоби – з капроновими струнами. Звучання добре, але форма кузова мені не зовсім до вподоби. Мій перший інструмент був майстра Сніжного. Інструмент не зовсім приємний до гри і звуку. Ще я мав бандуру майстра Нагнибіди. З часом я її комусь подарував. Двадцять років грав на гарному інструменті, майстра Радька. Потім дзвінкий інструмент майстра – американця, українського походження – Василя Вецала. Але найкращий інструмент для мене це діатонічна бандура майстра М. Т. Товкайла».

Віктор Мішалов на сьогодні є віртуоз бандурист, композитор, диригент, дослідник – органолог-інструментознавець, доктор мистецтвознавець, і він впевнено стверджує, що народна діатонічна бандура по праву сьогодні відроджується. Вона повинна самобутньо існувати і побутувати серед українців та всіляко удосконалюватися в способі відтворення на ній народної музики.

Використано матеріали польових досліджень з респондентом В. Ю. Мішаловим, австралійцем українського походження, що проживав у Канаді, пригород Онтаріо в жовтні 2014 року.

Підготувала молодший науковий співробітник НДС «Музей кобзарства»                                                    Костюк Н. В.

Фото з доступних інтернет ресурсів.