ЕКСПОЗИЦІЙНИЙ ОБ’ЄКТ МУЗЕЮ НАРОДНОЇ АРХІТЕКТУРИ ТА ПОБУТУ СЕРЕДНЬОЇ НАДДНІПРЯНЩИНИ – ШКОЛА ІЗ с. ВЕЛИКА КАРАТУЛЬ ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКОГО Р-НУ КИЇВСЬКОЇ ОБЛ. ВІДСВЯТКУВАЛА СВОЮ 120-ТУ РІЧНИЦЮ

6 вересня до Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини завітали учні та вчителі Великокаратульської гімназії Переяславської міської ради на ювілей школи – 120 років! Скільки поколінь дітей, вчителів, працівників причетні до цієї школи! І у кожного свої неповторні спогади про школу, бо насамперед школа – це не тільки стіни, це дух, пам’ять, традиції та наступність поколінь!

Великокаратульська гімназія – це сучасний освітній заклад, який виріс із невеличкої церковно-парафіяльної школи, що завжди була не тільки освітнім і культурним осередком сільської громади, а й його душею. Ця пам’ятка народної дерев’яної архітектури зберігається тепер у скансені!

За спогадами Г.І. Козій: «На приміщення церковно-парафіяльної школи музейні працівники звернули увагу під час експедицій у с. Велика Каратуль. Це була однокласна, з трирічним терміном навчання, церковно-парафіяльна школа 1904 р. У 1967-1968 рр. рішенням виконкому сільської ради та правлінням колгоспу «Радянська Україна» с. Велика Каратуль Переяслав-Хмельницького району Київської області школу було передано на баланс музею, а в 1970 р. перевезено та реставровано на території Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини. За попередньою домовленістю її планували перевезти до музею, як тільки розпочнеться будівництво нової школи за типовим проєктом у 1968 р. Будівельники нової школи поставили вимогу: «школу потрібно було розібрати за 3-5 днів». Небагаточисельна бригада музейних працівників: М.І. Сікорський, М.І. Жам, І.І. Тесля – розпочали демонтаж і зрозуміли, що швидко розібрати школу їм не вдасться. Тоді вони звернулися до командування військової частини, що розташовувалася у мікрорайоні Підварки м. Переяслав-Хмельницького. Зі сторони командування частини завжди знаходили розуміння і підтримку. Тож у терміни будівельників вклалися».

Реставрацію школи у скансені закінчили влітку 1970 р. Спочатку в класній кімнаті було створено виставку української народної вишивки, а також експонувалися сволоки ХVIII-ХІХ ст., передані Київським музеєм образотворчого мистецтва. Виставку створювали Є.С. Нестеровська, О.І. Юзвікова, Г.І. Слюсар (Козій), В.Л. Бейліс.

За спогадами Г.І. Козій: «Упродовж 1982-1986 рр. проводилися роботи зі створення експозиції класної кімнати церковно-парафіяльної школи. У вересні 1982 р. комплексна експедиція у складі Н.О. Захарчук, В.В. Нікітіної, Л.М. Набок, І.В. Кузьміцької, Г.М. Остроноса, М.І. Бойка, водія М.І. Приходька, фотографа І.Б. Козія у с. Дібрівка Лохвицького р-ну Полтавської обл. виявила парти, виготовлені у 1912 р. Г.М. Остронос та І.В. Герасименко привезли 12 парт в обмін на тогочасні, передані міською школою №2. Це стало основою створення експозиції класної кімнати в приміщенні церковно-парафіяльної школи. Дослідження умеблювання та оздоблення класної кімнати, розкладу уроків та написання тексту екскурсії проводила старший науковий співробітник Н.О. Захарчук. Також Н.О. Захарчук звернулася до Лохвицького райвідділу освіти з проханням надати інформацію про давні парти в школах району. Освітяни повідомили, що в с. Бербенці школа повністю умебльована виробами початку ХХ ст. В обмін на сучасні парти, передані школою № 5 м. Переяслав-Хмельницького, було привезено ще 8 парт. Також із с. Бербенці привезено класну дошку, кутовий столик для Закону Божого, вішалки для одягу».

З початком російської агресії було здійснено реекспозицію об’єкта згідно із Законом України «Про засудження комуністичного і націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2015, № 26, ст. 219). Це важливий закон для нашого державного становлення, для самоусвідомлення українців як вільної, сучасної, спрямованої в майбутнє єдиної нації. Зросійщення українського народу здійснювалося через різні заходи, зокрема навчання в російських за мовою викладання школах, що відривало людей від національної мови й культури, позбавляло етнічної та національної свідомості. Експозиція була доповнена місцевими виробами декоративно-вжиткового мистецтва майстринь початку ХХ ст. Так, один із рушників, тканий чорними, зеленими, блакитними, рожевими нитками з основним узором – «вивід троянд», ткала Хондошко Г.Є., жителька с. Велика Каратуль Переяслав-Хмельницького р-ну ХХ ст., а її нащадки цього дня змогли оцінити та помилуватися справжнім витвором мистецтва. Також експозицію класної кімнати доповнено іконою початку ХХ ст. «Різдво Богородиці» – саме на честь цього свята в селі збудовано храм, і вже сотні років проходять храмові свята.

Музейні працівники розповіли учням та вчителям про історію школи, як саме тут давали дітям знання, «путівку в життя», вчили їх любити Батьківщину. Учні та вчителі привезли до музею стенд із давніми світлинами та рідкісними фото, що розповідають про життя школи, педагогічного колективу та учнів у ХХ ст. Наукові співробітники за світлинами підготують виставку про життя школи у ХХ ст., яку можна буде оглянути протягом наступного місяця. Тож дякуємо всім минулим поколінням музейників за їхній вклад у збереження української історії, директору Великокаратульської гімназії – Заболотному Віталію Юрійовичу, за можливість продемонструвати фотосвітлини в музеї, а також усім вчителям та учням за їхню любов до своєї маленької Батьківщини!

Вітаємо з православним святом – Різдвом Богородиці та запрошуємо відвідати Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини!