Гірка звістка про непоправну втрату сколихнула колектив Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» – 27 березня 2021 р. на 77-ому році відійшов у засвіти Петро Васильович Бутник, який майже 50 років свого життя присвятив роботі в нашому закладі культури. Людина, що дарувала світу тепло своєї душі, людям – щирість і дружбу, рідним – любов і турботу.

Із 3 травня 2021 року  Національний  історико-етнографічний заповідник  «Переяслав» відновлює екскурсійне обслуговування.

На передодні Великодніх свят в експозиції Музею трипільської культури Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» відкрита виставка «СИМВОЛИ-УЗОРИ ТРИПІЛЛЯ-КУКУТЕНЬ НА ПИСАНКАХ ЗОЇ СТАШУК, ОКСАНИ БІЛОУС ТА ОЛЬГИ СТРІЛЕЦЬ».

Повідомляємо Вам, що 1 травня 2021 р. (субота) Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини працює до 16.00, як паркова зона;

20 квітня 2021 року помер відомий краєзнавець Золотоніщини, автор низки видань про історію с. Домантове, Золотоніського району та видатних людей цього краю, завідувач краєзнавчого музею села Домантове Віктор Федорович Почепцов (20.05.1949 – 20.04.2021).

З метою залучення представників громадськості до розгляду пропозицій, Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав» повідомляє про організацію ним проведення громадського обговорення «Про присвоєння Національному історико-етнографічному заповіднику «Переяслав» імені Михайла Сікорського».

Повідомляємо, що в зв'язку з карантинними обмеженями, ми продовжуємо приймати відвідувачів лише в Музеї народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» до 30 квітня 2021 р. 

Народився 18 квітня (7 квітня за ст.ст.) 1764 р. у Москві, в родині статського радника князя М. І. Долгорукова та Г. М. Строганової. Належав до древнього роду, який, за родинними легендами, вів початок від князя Михайла Всеволодовича Чернігівського (Рюриковича), який у 1206 р. був переяславським князем. Власне князі Долгорукі (згодом Долгорукови) відомі у родословниках з ХV ст. й походили від князя Івана Андрійовича Оболенського, прозваного за свою мстивість «Довгоруким».

Святкують Благовіщення 7 квітня. Це таке велике свято, що й пташка гнізда не в’є. До Благовіщення не можна чіпати землю, бо вона відпочиває і сили набирається. У давнину казали, що цього дня Господь благовістить землю й розкриває її для сівби. «Як задзвонять вечором на всюношну, і на всюношні – на див’яті пісьні канона  - заспівають: «Благовістуй земле радосьть, радость велію, хваліте небеса божію славу» - і як заспівають цей препєв, то то архангил Гавриїл одмикає землю. І од того часу зачинає земля давати растєніє всякого зела. На Воздвижения замикається земля от всяких ростєній, а на Благовіщення – одмикається» (А. Кримський, село Колодисте, нині Тальнівський район, Черкащина). Основна ідея свята – пробудження землі і скритого в ній життя.  Господині вважають Благавіщення особливо сприятливим для висівання насіння капусти. Проте цей день є несприятливим для народження тварин. Селяни твердо вірять, що з благовісного теляти чи ягняти добра не ждати; благовісне яйце буде обов’язково розбовтком або з нього вилупиться калічне курча – тому й не підсипають під квочку яєць, знесених цього дня. Про погоду кажуть, що на Великдень вона буде такою самою, як і на Благовіщення.

25 березня 2021 р. у м. Харкові відбулася наукова конференція «XІ-ХІІ ЛУНЬОВСЬКІ ЧИТАННЯ» «Музейні будівлі та примузейний простір». Вона була організована такими науковими установами: Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна історичний факультет, кафедра історіографії, джерелознавства та археології, Центр краєзнавства імені академіка П. Т.Тронька, Асоціація музеїв вищих навчальних закладів міста Харкова.