10 ТРАВНЯ – МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ВІТРЯКА

Це свято почали відзначати на початку 2000-их років у Нідерландах. Згодом воно поширилося на інші країни. Цей день присвячений енергетиці вітру і популяризації використання вітрової енергії для виробництва електроенергії та зменшення викидів вуглецю в атмосферу. Міжнародний день вітряка нагадує про необхідність переходу до використання екологічно чистих технологій і виробництва енергії для забезпечення сталого розвитку нашої планети.

Неможливо уявити давнє українське село без вітряків. Вони так міцно й органічно увійшли в народний побут, що стали своєрідними символами нашого краю. Їх залюбки зображували на своїх полотнах невідомі майстри і відомі українські художники. Уснопоетична творчість українського народу донесла до нас безліч пісень, загадок, прислів’їв, казок, легенд, в яких так чи інакше йдеться про вітряки. Їхні зображення прикрашають побутові вироби. Почесне місце займають вітряки у вітчизняних поштівках кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Вітряки з’явилися на території України пізніше за водяні млини – у ХVІІІ ст. Перші з них були нерухомі, працювали лише тоді, коли вітер дув з того напрямку, де у вітряка були крила. Пік будівництва вітряків припав на кін. ХІХ – поч. ХХ ст., що було наслідком селянських реформ 60-их рр., якими селяни звільнялися від кріпосної залежності й отримали право на введення одноосібного чи суспільного господарства та будувати для його потреб власні млини.

Для України характерні вітряки стовбового та шатрового типу. У перших весь корпус обертався навколо своєї осі, у других – лише верхня частина з крилами. Будівництво вітряка середньої потужності (5 кінських сил) коштувало 100–400 крб. сріблом. За добу він перемелював 2–4 чверті зерна (близько 400 кг). Плата за помел була переважно натуральною: з кожного змеленого мішка зерна мірошник брав «мірку» – 1/10 частину.

Найчисельнішу в Україні колекцію традиційних вітряних млинів (15 одиниць) має Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав». У ньому представлені вітряки з Київщини, Черкащини, Полтавщини, Сумщини, Харківщини та Буковини

Провідний науковий співробітник Музею хліба НІЕЗ «Переяслав», кандидат історичних наук                                         Олена Жам