Улітку 1859 р. Т. Шевченко знову побував в Україні та на Переяславщині, відвідавши свого друга А. Козачковського у червні та в серпні.
У середині серпня 1859 року Т. Шевченко знову заїхав до Переяслава по дорозі з Києва в Санкт-Петербург і зупинився у А. Козачковського, якому подарував свій фотопортрет. П. Зайцев, автор однієї з найвідоміших біографій Т. Шевченка «Життя Тараса Шевченка», писав: «Не поїхав відразу простим московським шляхом через Козелеччину, а заїхав іще раз до Переяслава, де 15 серпня, на першу Пречисту, був храм. Було на що й подивитися в цей день у Переяславі, коли тисячні юрби з сусідніх сіл у барвистому національному одягу наповнили це історичне місто, тепер глухе, занедбане й заболочене, із зруйнованим замчищем. Контраст між яскравою расовою українською юрбою й мізерним виглядом княжого міста, знеславленого умовою з Москвою 1654 року, ще раз пробудив у ньому тяжкі думки-рефлексії, які так недавно висловлював у Петербурзі, говорячи про московський «личак калюжний», що топче «славний люд козачий».
Надзвичайне творче й духовне піднесення, яке митець пережив в останні роки, зумовлене насамперед загальною суспільно-політичною й психологічною атмосферою в країні напередодні важливих соціальних реформ, полегшення цензурних утисків, демократизації преси. Після заслання Т. Шевченко писав й інтимну лірику, і вірші за народнопісенними мотивами, та основним напрямом його творчості, як і в період «трьох літ», залишається політична поезія.
18 серпня 1859 р. у Переяславі Т. Шевченко написав вірш «Якби-то ти, Богдане п’яний…» з жорсткою оцінкою діяльності Хмельницького, якого раніше називав «праведним гетьманом», «славним Богданом».
Поет ходив по Переяславу, гнів і біль рвали його серце. Місто «батька Богдана», живий свідок і пам’ятка славного історичного минулого України, нині було жалюгідним заштатним містечком, таким же вбогим, яким зобразив його ще в сорокові роки молодий тоді художник Т. Шевченко: обідрані, похилені будиночки з солом’яними стріхами, повалені тини й огорожі, велика калюжа, подібна до славнозвісної миргородської, із свинею посередині, залишки оборонного валу, так званого «замчища», редутів часів Петра Першого… Вбогі залишки колишнього знаменитого міста… Захиріле, занедбане містечко здавалося втіленням усієї вбогої України, таким похмурим і сумним, що самі собою складалися рядки:
Якби-то ти, Богдане п’яний,
Тепер на Переяслав глянув!
Та на замчище подив [ив]сь!
Упився б! здорово упивсь!
І препрославлений козачий
Розумний батьку!.. і в смердячій
Жидівській хаті б похмеливсь
Або б в калюжі утопивсь,
В багні свинячім.
Амінь тобі, великий муже!
Великий, славний! та не дуже...
Якби ти на світ не родивсь
Або в колисці ще упивсь...
То не купав би я в калюжі
Тебе преславного. Амінь.
Ця поезія – підсумок сумних роздумів про долю України. Ідея вірша навіяна поетові відчуттям контрасту між злиденним життям занедбаного сучасного йому повітового Переяслава і минулою славою цього колись полкового міста Української держави, міста, в якому відбулася історична подія, що призвела, на думку автора, до знищення автономії України. Природно, що саме в Переяславі думки поета про трагічну долю сучасної йому України поєдналися з іменем Б. Хмельницького. Т. Шевченко дорікав йому за те, що після його смерті укладену ним угоду російський царизм використав для посилення гніту в Україні та знищення її автономії.
Завідувач НДВ «Музей «Заповіту» Т. Г. Шевченка» Н. Кухарєва