Нам – частині музейних працівників Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав», свого часу, пощасливилося побувати на екскурсії в місті Полтава. І в першу чергу ми відвідали –краєзнавчий музей. Направду це унікальна споруда стилю модерн, витвір групи талановитих українських художників – архітекторів.

   Борис Миколайович Мозолевський (4.02.1936-13.09.1993) – визначний український археолог і поет, першовідкривач скіфського кургану «Товста могила» та унікальної золотої пекторалі, дослідник археологічних пам'яток Переяславщини.

Народився 4 лютого 1936 р. у с. Миколаївка Веселинівського р-ну Миколаївської обл. у селянській родині. Зростав без батька – у війну батька забрали на роботи до Німеччини, де той і загинув. Ще дитиною відчув лихоліття війни і сирітства. Після закінчення семирічки у п'ятнадцятирічному віці вступив до Одеської спецшколи Військово-повітряних сил СРСР (1951). Після розформування школи був переведений до військово-морського авіаційного училища в Єйську, де навчався разом з майбутніми космонавтами СРСР Георгієм Шоніним, Георгієм Добровольським та Володимиром Джанібековим. Друзі разом склали іспити до загону космонавтів. У загін Борис Мозолевський не потрапив. Та й училище не закінчив через дострокову демобілізацію, пов'язану із масштабним скороченням радянської армії (1956). Переїхав до Києва, де працював різноробом на будівництві, кочегаром на заводі. Навчався на заочному відділенні історико-філософського факультету Київського університету ім. Т. Г. Шевченка (1958–1964). Під час навчання заробляв на життя кочегаром на заводі залізобетонних конструкцій. Після закінчення університету влаштувався на роботу у видавництво «Наукова думка», де працював літературним редактором (1964–1966).

Микола Омелянович Макаренко – видатний український археолог, мистецтвознавець та музеєзнавець, дослідник археологічних пам’яток Переяславщини.

Народився в 1921 р. у Києві. Закінчив семирічку і після школи навчався у ремісничому училищі, отримавши спеціальність «токар». Працював на заводі й одночасно отримав середню освіту у вечірній школі. Закінчив історичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка (1949). У студентські роки кілька сезонів працював в Ольвійській експедиції, якою керував його вчитель Лазар Мойсейович Славін.

10 січня 1929 р. в селищі Софіївка Дніпропетровської обл. народився видатний український скульптор, народний художник України, член Національної спілки художників України, лауреат Національної премії ім. Т.Г. Шевченка, почесний громадянин Києва, член Британської королівської асоціації скульпторів-портретистів, почесний професор університету Напієра (Единбург), засновник академії мистецтв України, академік –Валентин Іванович Зноба.

  ВАСИЛЬ ГРИГОРОВИЧ ЛЯСКОРОНСЬКИЙ (24.12.1859/5.01.1860–1.01.1928) – визначний український історик, археолог, етнограф, нумізмат, картограф, представник історичної школи Володимира Антоновича, дослідник історії Переяславщини, автор відомої монографії «История Переяславльской земли с древнейших времен до пол. ХІІІ ст.».

Народився 5 січня 1860 р. (24 грудня 1859 р. за старим стилем) у м. Золотоноша Полтавської губ. (нині Черкаської обл.) у збіднілій дворянській родині вчителя. Батько викладав у місцевих навчальних закладах. Мати походила із знаменитого роду Максимовичів, закінчила Ніжинський французький пансіон, викладала приватно. Разом з братом Володимиром (згодом став істориком) і сестрою Катериною (стала лікарем) отримав гарну домашню освіту: у дітей проявилися здібності до науки, особливо до іноземних мов та історії. Через якийсь час родина переїхала із Золотоноші до Пирятина. Звідси в 1872 р. Василь поступив у Полтавську гімназію. Через два роки, напевне через смерть батька, перевівся до Лубенської гімназії, яку закінчив у 1880 р. У Лубенській гімназії довгий час викладав талановитий педагог та археолог Федір Іванович Камінський, який в той час досліджував першу в Україні пізньопалеолітичну стоянку в с. Гінцях. Василь Ляскоронський став улюбленим учнем Ф. І. Камінського, який заохочував енергійного юнака до занять практичною археологією. Ще гімназистом він долучився до активних археологічних досліджень, зокрема починав з пошуку нових пам’яток по р. Сулі, та до музейної роботи, працюючи з археологічними колекціями приватного музею К. М. Скаржинської.

4 січня 2022 р. виповнюється 185 років від дня народження Павла Гнатовича Житецького (4.01.1837‒18.03.1911) ‒ видатного українського мовознавця, лексикографа, педагога, громадського діяча, ученого, який започаткував і розвинув новий напрям – історію української літературної мови, досліджував історичну фонетику української мови, зокрема Пересопницьке Євангеліє, вивчав українську літературу ХVIII-XIX ст., заклав підмурок теорії та практики українського перекладу.

Ілля Самойловський народився 23 грудня 1881 р. у с. Лемешівка Пирятинського повіту Полтавської губ. (пізніше Яготинського, нині Бориспільського р-ну Київської обл.). Рід Самойловських походив від представників козацької старшини, про що може свідчити, зокрема, згадка про хутір «сотника Самойловського» у списку населених пунктів Полтавщини за існування намісництв у 1784–1796 рр., який належав до Пирятинської другої сотні Лубенського.

Скількох талановитих синів розгубила ненька Україна, які не за велінням серця, а лише через не спроможність жити і творити на своїй рідній землі змушені були прославляти славу України в далеких світах.

Олена Якубенко народилася 14 грудня 1947 р. в м. Петропавловську-Камчатському. Згодом родина переїхала до Києва. Після школи Олена працювала на заводі, отримавши робочу професію та кваліфікацію кресляра. У 1970 р. прийшла працювати в Державний історичний музей УРСР у Києві – спочатку музейним доглядачем, потім лаборантом, а після закінчення у 1978 р. історичного факультету Київського Державного університету імені Тараса Шевченка – науковцем. Олена Олександрівна все життя працювала в музеї – нині Національний музей історії України (НМІУ), пройшовши шлях від доглядача до провідного наукового співробітника та провідного зберігача фондів відділу міді-бронзи.