Кобзарство, як феномен української етнокультури, зазнавало переслідування та нищення і в часи російської імперії і в епоху радянської влади. Державний злочин, який відбувся в 1930-х рр. – знищення кобзарства, завдав нищівного удару по українській культурі. Микола Будник, перший цех майстер Київського кобзарського цеху, з цього приводу зазначав: «Страшний цей злочин нищення кобзарства перерізав горло самій кобзарській організації. Остався тільки один пагінчик. Але все одно цей пагінчик виростає».

Екскурсійна розповідь у музеї кобзарства не завжди повно розповідає про славних українських незрячих музикантів давніх століть. Надто значний, не поширюваний довгий час в роки радянської ідеології матеріал залишався не затребуваним в архівах. Тому хочеться більш ширше розповісти про кобзаря Хведора Гриценка- (Холодного)-(1814-1889) з села Малі Лютеньки. Існує його єдиний портрет 1883р. Це робота П. Д. Мартиновича простим олівцем.

Юрій Сергійович Асєєва (1917-2005) – відомий український архітектор, археолог, історик архітектури, педагог, реставратор, мистецтвознавець, дослідник археологічних пам՚яток давнього Переяслава.

Якубенко Олена Олександрівна (14.12.1947 – 1.06.2020) – відома археологиня та музеєзнавиця, дослідниця археологічних пам՚яток Переяславщини.

У цьому році минає 176 років з дня написання Т. Шевченком під час  другого приїзду до А. Козачковського 10-ти найкращих поезій, які ми включаємо до Переяславської осені Кобзаря.

Коли відвідувачі музею кобзарства слухають екскурсію, дуже часто їм хочеться дізнатися, чому співці сліпці були такі утаємничені, такі героїчні, в чому це проявлялося?

О. М. Чебаненко народився у Києві 1 грудня 1986 р. Навчався у Київській СЗШ № 67.

Відомий історик, просвітник, композитор, бандурист Г. М. Хоткевич – життя і творчість якого прийшлися на першу половину ХХ-го століття, коли вся прогресивна спільність українців святкувала 125-у річницю світлої пам’яті славнозвісного унікального філософа Г. С. Сковороди – провідника мандрівного співоцтва – проаналізував його внесок в розвиток української музичної спадщини. Хоткевич намагався здійснити ретроспективний аналіз діяльності Г. С. Сковороди, як музиканта, співака, композитора, поета збірки «Саду божественних пісень».

І. С. Зноба народився 25 листопада 1903 р. у с. Новомиколаївка Дніпропетровської обл. Хист до скульптури відкрив у собі, коли йому було вже за тридцять. У 1935 р. вступив до Київського художнього інституту (нині – Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури), навчався у класі відомих скульпторів – М. Гельмана та Л. Шервуда.

«Тато помер за Україну, як герой, і завдяки йому ми зараз живемо, п’ємо, їмо в нашій незалежній державі. Ми повинні підтримувати наших героїв, які ще живуть на нашій землі. Мій герой помер від снайперської кулі, яка попала йому в серце. В честь мого тата в моїй школі № 5 на меморіальній дошці хочуть повісити його портрет, а ще нагородити орденом, та моїй сім’ї і мені нічого не треба. Я б зібрала мільйон орденів, якби можна було тата повернути, все віддала б заради нього. Хоч тато на тому світі, але для мене він завжди живий в моєму серці». Так згадує про свого батька, захисника України, телефоніста відділення управління взводу, управління командира 3-ї батареї гаубичного артилерійського дивізіону, 6-го окремого мотопіхотного батальйону, 44-тої окремої артилерійської бригади Романа Володимировича Гриценка донька Аліна (на той час їй було 10 р.).