РУШНИК КРІЗЬ ПРИЗМУ ОБРЯДОВОСТІ

Категорія: Історичний календар. Музейні предмети Створено: П'ятниця, 05 лютого 2021, 10:58

Традиційний український рушник – найбільш давній і характерний тип  народної тканини, улюблена окраса хати, вагомий сакральний елемент, що увібрав у себе захисну, оберегову, обрядову та естетичну функції. В матеріальній сфері рушник ніс таке ж навантаження, як обрядове дійство, пісня, молитва – в духовній.

У свій час директор НІЕЗ «Переяслав» Михайло Іванович Сікорський, створюючи нові музеї, під час оформлення композиційних вузлів надавав величезного значення українському рушнику. Яскравий, святковий він був доречним у кожній експозиції не лише як декор, а, в першу чергу, як органічна складова національної культури. Вишиті та ткані рушники стали візитною карткою експозицій НІЕЗ «Переяслав».

Не є винятком і Музей українських обрядів, де рушник розглядається крізь призму обрядовості.

Рушник, про який йдеться, - кілковий, дволичко, вишитий на домотканому полотні червоно-теракотовими нитками у селі Устивиця Великобагачанського району Полтавської області М. М. Луценко в 30-х роках ХХ століття. Довжина виробу 2 м 80 см, один з найкоротших у колекції. Узор – «дерево життя»: два вазончики від яких відходять по три гілочки. На вершині кожної - кругла восьмипелюсткова квітка з листочками. Над ними – кущик з завитків і круглих стилізованих квітів. Поле обрамлене в’юнчиком-кривулькою із завитків та різаних листочків.  Техніка вишивки – стебловий, рушникові шви, які належать до техніки вільного малюнка. Головним у цій техніці є художня виразність контурної лінії, яка вишивається «стебловим швом», а площини, які формують малюнок – рушниковимии заповненнями, тобто різноманітними квадратами, ромбами, чергуванням вертикальних смуг, хвилястих ліній.  Усе це створює враження динаміки внутрішнього руху. Орнаменти таких народних рушників містять цілий ряд символів, складових давньої знакової системи українців. Час вносив свої корективи у зовнішній вигляд орнаментів. Змінювалась композиційна основа, кольорова гама, губилась сама інформативна суть. Проте незмінним залишалося відношення до рушника, як до основної складової традиційної обрядовості.

Такі рушники були виключно обрядовими, їх робили з певною метою, зокрема, на весілля дарували родичам. У експозиції Музею українських обрядів рушник презентується як старостовий, ним могли перев’язувати старостів під час обряду сватання.

Старший науковий співробітник Музею українських обрядів                                     Світлана Зубер