50-річчя музеєфікації церкви Св. Георгія із с. Андруші в Музеї народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини

Категорія: Історичний календар. Події Створено: Понеділок, 19 жовтня 2020, 15:31
Notice: Undefined variable: info in /home/ksere795/niez.com.ua/templates/urbanlife/html/com_content/article/default.php on line 176

У жовтні 2020 року виповнюється 50 років як перших відвідувачів прийняла одна з найцінніших у переяславському скансені пам’ятка сакральної архітектури – Церква святого Георгія із с. Андруші Переяслав-Хмельницького району Київської області (раніше Переяславського повіту Полтавської губернії).

Ця православна дерев’яна двопрестольна церква збудована за різними джерелами у 1767, 1768 чи 1769 році на кошти сільської громади с. Андруші Переяславського полку.  Головний престол був освячений на честь Святого Георгія Переможця,  другий – на честь Різдва Богородиці. Розташувалася  церква  на західній околиці села, на високому пагорбі над річкою Делемухою, неподалік Дніпра на території архієрейської садиби.  Територія церковного двору становила 1 десятину й 280 кв. сажнів (1,22 га). У серпні 1845 року у будинку архієрейської дачі гостював Т. Г. Шевченко і зобразив церкву на своєму малюнку (сепії) «Андруші». Пізніше згадав  її у повісті «Близнецы». До парафії Андрушівської церкви, крім Андрушів, належали хутір Чубуки та села Карань і Слобідка Переяславського повіту Полтавської губернії. Станом на поч. XIX ст. налічувалося 2060 парафіян. На початку 1930-их років церкву закрили і влаштували в ній зерносховище, а потім – сільський клуб. Але, попри гоніння, церковна громада діяла потайки, священик відправляв службу Божу в хаті колишнього паламаря. Ці відправи припинилися в 1937 році, коли розстріляли отця Миколу Пономаренка. Після Другої світової війни, у 1947 році, храм знову відкрито, й поновилися богослужіння.

У 60-их роках минулого століття частина лівобережних придніпровських сіл, і в тому числі й Андруші, потрапили в зону затоплення Канівського водосховища. Доля багатьох культових, громадських, житлових, господарських споруд, розташованих тут, виявилася трагічною. Церкві Св. Георгія пощастило уціліти. Протягом 1969-1970 років церкву силами реставраторів і науковців музею було  перевезено і встановлено на території переяславського скансену. Саме ж с. Андруші в 1970 році було затоплене водами Канівського водосховища. Музеєфікація церкви стала оптимальним методом збереження цього унікального об’єкта культурної спадщини. У Музеї народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини, пам’ятку перетворили на об’єкт музейного показу,

За твердженням відомого архітектора, реставратора, краєзнавця І.Ю. Бикова з 25 дерев’яних церков, які вціліли до наших днів на Лівобережжі України, лише Свято-Георгіївський храм з с. Андруші репрезентує наддніпрянську школу української народної архітектури XVIII ст. Решта храмів відноситься до 1850–1910-их років. Церква Св. Георгія має типову для Лівобережжя центричну композицію, у якій домінує монументальний двозаломний верх.

Наміри про музеєфікацію Андрушівської церкви у переяславському скансені музейники виношували ще в 1965 році. Про це дізнаємося з публікації кореспондента РАТАУ В.І. Пепи «На варті історії» за 7 серпня 1965 року: «Об’їхавши в пошуках необхідних експонатів кілька областей України, наукові співробітники музею нагледіли унікальну церкву в селі Андруші, якою захоплювався колись Тарас Шевченко».

Цю інформацію підтверджує В.М. Чорновол у статті «Музей просто неба» за 1 вересня 1965 року: «Із села Андрушів планують перевезти церкву, яку колись малював Тарас Шевченко…». Про це також писав спеціальний корреспондент «Рабочей газеты» О. Гусєв 23 вересня 1965 року у статті «Музей-уникум…»: «Не за горами то время, когда в связи со строительством Каневской ГЭС будут затоплены села, где собраны уникальные памятники прошлого, например, такие, как знаменитая деревянная церковь, построенная в 1767 году в селе Андруши. Церковь, которую рисовал в 1845 году Шевченко, произведение зодчества и сейчас поражающее филигранностью и красотой каждой детали. Кстати, эту церковь тоже намечено перенести на территорию музея, но покамест на местах все еще ограничиваются разговорами о материальных трудностях, связанных с перемещением этого древнего памятника культуры».

Про плани перевезення до етнографічного музею в Переяславі цієї унікальної  пам’ятки сакральної архітектури ХVІІІ ст. згадується в статті С. Колесника «Історія наша – совість наша», опублікованій у серпні 1967 року в журналі «Україна»: «Двісті років минуло церкві в Андрушах. Її любив малювати Шевченко. То витвір мистецтва. Скоро сюди прийде Канівське море. Але ж церкву зобов’язані зберегти. Бо… Історія наша – слава наша».

Реалізувати задум вдалося лише у 1968-1970 роках. Спершу10 червня 1968 року церкву Св. Георгія обстежила комісія Переяслав-Хмельницького державного історичного музею у складі директора музею М.І. Сікорського, завідувача відділу етнографії М.І. Жама, реставратора П.Ф. Щербини. Згідно із результатами обстеження було прийнято рішення про музеєфікацію пам’ятки. Протягом 1969 – поч. 1970 років вона була перевезена та реконструйована на території скансену. У жовтні 1970 року відкрита для огляду. 20 жовтня 1970 року кореспондент «Вісника Республіканської інформації» у публікації «Нові скарби Переяслава» повідомив про відкриття пам’ятки для огляду відвідувачами: «Цими днями музей поповнився ще одним унікальним об’єктом: на мальовничий пагорб над річкою Трубіж переселено старовину дерев’яну церкву з села Андруші, яку свого часу малював Т. Шевченко».

Андрушівська церква відразу посіла особливе місце в експозиції скансену. Наявність пам’ятки такого рівня в музеї створює особливий архітектурний ландшафт українського села Середньої Наддніпрянщини. Вона нагадує не тільки про майстерність народних зодчих, а й пов’язана з перебуванням на Переяславщині Т.Г. Шевченка.