28 ЛИПНЯ - ДЕНЬ ХРЕЩЕННЯ КИЇВСЬКОЇ РУСІ-УКРАЇНИ

Категорія: Історичний календар. Події Створено: Середа, 25 липня 2018, 17:50

28 ЛИПНЯ у день пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира - хрестителя Київської Русі – в Україні відзначають ДЕНЬ ХРЕЩЕННЯ КИЇВСЬКОЇ РУСІ-УКРАЇНИ. Це свято на державному рівні встановили з нагоди 1020-річчя хрещення Київської Русі у 2008 році.

1030 років тому – 988 року – князь Володимир, «шукаючи віру» для своєї країни, обрав візантійське християнство. Це дало можливість молодій давньоруській державі прилучитися до високої візантійської культури, підтримати свій авторитет та вплив на міжнародній арені.

Хрещення Русі не було одноразовим актом, мало довгу передісторію й виявилося складним політичним процесом, розтягнутим у часі. Володимир у перші роки свого правління намагався продовжувати політику свого батька Святослава, зокрема щодо релігії. Він спробував модернізувати язичництво, а потім, судячи із джерел, виявив хитання в бік ісламу. Вибір християнства був обумовлений, насамперед, геополітичними чинниками: введення нової релігії дозволяло молодій державі, яка стрімко розвивалася, налагодити взаємовигідні рівноправні стосунки з християнськими державами, закріпити місце у тодішній політичній структурі Європи, де ведучу роль відігравали саме християнські країни. Русь стояла перед вибором між двома головними християнськими релігійними центрами – Римом та Константинополем. Позиції візантійського християнства на середину Х ст. на Русі були сильніші, насамперед через давні й тривалі економічні, торгові зв’язки. Правителька давньоруської держави княгиня Ольга хрестилася у Константинополі. У Києві вже функціонувала церква св. Іллі, де 944 р. приносили присягу княжі дружинники-християни, хрещені за візантійським каноном.

У світлі сучасної науки вимальовується достатньо чітка картина щодо основних етапів впровадження християнства в Руській землі:

  1. 1. Аскольдове хрещення 60-70-их років ІХ ст. (860/867 чи 874-875 рр.);
  2. 2. Хрещення княгині Ольги у Константинополі (946 р.?), що стало кульмінацією у боротьбі християнства проти поганства протягом 882-988 рр.;
  3. 3. Хрещення Володимира 988 р., яке знаменувало остаточну перемогу нової віри. Дії Володимира по запровадженню християнства на той час стало нагальною необхідністю, адже в Європі вже оформились більшість європейських держав, у наймогутніших з них вже було впроваджено християнство як офіційна панівна релігія.

Історики вважають, що не лише Русь була зацікавлена у зв’язках із Візантією, але й Візантія прагнула прилучення молодої сильної держави Русі у коло свого політичного та ідеологічного впливу, з чим пов’язаний династичний шлюб князя Володимира з візантійською принцесою Ганною і хрещення Володимира у Херсонесі.

Одразу після хрещення князя у Корсуні (Херсонесі) князь почав енергійно впроваджувати нову для широких верств народу релігію: він ініціював нищення язичницьких капищ та ідолів, а хрещення народу розпочав із Києва. Літописець Нестор так описує введення християнства серед населення «стольного граду» Русі: Володимир послав по всьому місту глашатаїв з розпорядженням: «Якщо хто не прийде завтра до річки, чи багатий, чи бідний, злидар чи робітник, буде мені ворог…». Літопис згадує про  пасивний супротив киян, повідомляючи, що «невірнії люди» «плакахуся» по скинутих язичницьких ідолах, але ніхто не посмів опиратися князю. Це свідчить про силу феодальної верхівки Руської держави, яка на той час вже була сформована. Якщо хрещення у Києві відбулося більш-менш спокійно, то на віддалених територіях – із великими труднощами. Так, у Новгороді відбулося повстання, жорстоко придушене, яке відобразилося у пам’яті народу та у літописі прислів’ям «Путята хрестив мечем, а Добриня –вогнем».

Запровадження християнства в Русі сприяло зміцненню державності, дало поштовх до злету давньоруської культури, яка стала вагомим внеском до складання культурного обличчя  середньовічної Європи.

Офіційне введення християнства було першим кроком у поширенні нової релігії на Русі. Цей процес розтягнувся на кілька століть. Охоче хрестилися князі, бояри, дружинники, купці – соціальна верхівка, силоміць охрестили просте населення Києва, Новгорода та ще кількох великих міст, яке потай продовжували відправляти язичницькі обряди. Православна церква боролася з язичництвом не лише силовими методами, вона прагнула перемогти його, пристосувавшись до цієї живучої прадавньої релігії слов’ян. Літописи прямо відзначають, що храми звичайно зводились на місцях, де раніше стояли язичницькі капища. Громовержець Перун був замінений Іллею-пророком з тими самими функціями. Першою церквою у Києві була церква св. Іллі. Іллінські церкви існували майже у кожному давньому місті Русі.

З початків давньоруського Православ’я держава мала значний вплив на церкву. Перші руські князі будували храми й призначали в них священників, засновували монастирі, школи та лікарні. Не випадково літописець «Повісті» у ХІІ ст., даючи оцінку діяльності князя Ярослава Мудрого, записав, що князь «церкви ставляше по градом и по местом, поставляя попи и дая им от именья свого урок, веля им учити люди».

Переяславська єпархія належить до найстаріших. Питання про перебування у Переяславі першої митрополії ще до утвердженні її у Києві за Ярослава Мудрого, ставило багато дослідників, зокрема визначний дослідник М.Ю. Брайчевський. Ця проблема й досі відкрита. Зокрема, дотепер існує версія про існування митрополії у Переяславі у 991-1008 рр., коли першим митрополитом був ЛЕОН, згадуваний у Никонівському літописному списку. Митрополит Леон (Леонтій) з титулами «Митрополита Русі і Переяславським» згадується у візантійському трактаті «Про опресноки». Никонівський літопис прямо підтверджує, що за часів Володимира резиденція київського митрополита перебувала у Переяславі, можливо, від самого заснування кафедри. В цьому ж літописному списку під 1008 р. згадується кам’яний Храм Воздвиження Чесного Хреста – найдавніший кам’яний храм Переяслава: „В літо 6516 (1008). Митрополит Іоанн... в Переяславлі поставив церкву кам’яну Воздвиження Чесного Хреста”. І хоч зараз версія про раннє існування в Переяславі першої митрополії не приймається більшістю дослідників, сам факт зведення кам’яного храму в такий ранній час може свідчити про існування тут самостійної єпископської кафедри. Будівничим храму 1008 р. літопис називає митрополита ІОАННА, який є одним з перших архієреїв Переяслава. У джерелах окрім згадки про переяславського митрополита (єпископа) ЛЕОНТІЯ (ЛЕОНА), присутні імена єпископа ПЕТРА, ігумена МИКОЛАЯ (1071, 1072 рр.), які брали участь у перенесенні праху „святих страстотерпців Бориса і Гліба” у Вишгород. Напевно, слідом за Петром на переяславську кафедру прийшов ЄФРЕМ ПЕРЕЯСЛАВСЬКИЙ. З його ім’ям дослідники пов’язують проблему так званої титулярної переяславської митрополії. У візантійських церковних списках, де перелічувались самостійні єпископські кафедри, Переяслав вперше засвідчений у 1068-1072 рр. а називаючи митрополитом Єфрема Переяславського Никоновський літописний список нагадує: «Була бо раніше в Переяславі митрополія». Про потужність церковної організації у Переяславі свідчить існування на дитинці міста ще з Х ст. окремого, добре укріпленого Єпископського двору, згадуваного у літописі.

Старший науковий співробітник  НДВ «Археологічний музей»                                          Г. М. Бузян