18 червня 1651 р. – початок битви під Берестечком

Категорія: Історичний календар. Події Створено: Понеділок, 18 червня 2018, 12:11

Филон Джалалій (Джеджалій) – наказний гетьман під час Берестецької битви 18 (28) червня – 30 червня (10 липня) 1651 р.

Вивчення козацької старшини Кропивнянського козацького полку вимагає звернення до тих осіб, які прославили себе під час Національної революції українського народу 1648–1657 рр. У когорті славних полковників Б. Хмельницького виділяється кропивнянський полковник Филон Джалалій – однин з найближчих сподвижників гетьмана. У джерелах зустрічаємо різноманітні інтерпретації його прізвища – Джалалій, Джеджелій, Джеджалій, Жежель, Джеджалик, Джупай, Джулай.

Можна впевнено стверджувати, що Ф. Джалалій був здібним політиком і дипломатом, людиною освіченою і розважливою, до того ж знав турецьку мову. Але дипломатична діяльність аж ніяк не заважала Джалалію підтримувати репутацію одного з найкращих воїнів, найталановитіших командирів Визвольної армії. Якщо гетьман висилав загони на розвідку, то тільки з довірених людей, одним з яких був полковник Джалалій.

У Польщі добре знали здібності Джалалія, тому польське командування уважно стежило за його життєдіяльністю. Коли незадовго до Берестецької битви 1651 р. поляки дізналися, що у бік Литви вирушило козацьке військо на чолі з Тимошем Хмельницьким і серед полковників був Джалалій, у їхньому стані виникло занепокоєння.

Ось як виклав тогочасні події у своєму щоденнику брацлавський стольник С. Освенцім. 2 червня 1651 р. на допиті полонені козаки повідомили: «До Литви пішов старший син Хмельницького із декількома десятками тисяч війська, яким управляли Джалалій та інші полковники. Військо велике, але в основному кіннота, піхоти мало. А хто піший приходив до них, відсилали назад».

Коли у червні 1651 р. польські й українські війська зійшлися під Берестечком і у вирішальний момент Іслам-Гірей III зрадив козаків та захопив із собою гетьмана, то в останню мить Б. Хмельницький доручив військо Филону Джалалію, призначивши його наказним гетьманом. Джалалій був достатньо вольовою людиною, щоб погасити паніку, і міг серйозно протистояти всім опозиційно налаштованим полковникам. Його досвід і вплив серед козаків були беззаперечними, а також уміння вести оборонні бої.

Ф. Джалалія обрано наказним гетьманом уже вдруге; авторитет серед козаків він мав великий. І не «жорстокість» Ф. Джалалія, як пише П. Шевальє, сприяла цьому. Хоча і цей фактор міг певним чином уплинути на вибір старшини, – в критичній ситуації діяти треба було рішуче, а нестійких вояків та панікерів поставити на місце.

Прийнявши булаву наказного гетьмана, полковник Джалалій зумів зібрати воєдино напіврозгромлені, розпорошені полки, що давало змогу уникнути безпосереднього оточення і вивільнити частину війська для оборони на головному напрямку. Цілу ніч по тому тривала злива, та це не завадило Джалалію кинути всі сили на укріплення табору. Літописці засвідчують, що вранці поляки були вражені, побачивши, що ще вчора такі розгублені повстанці стоять у міцному таборі із возів, який до того ж було обведено глибоким ровом та високим валом. Відома й фраза одного з польських командирів: «Лише чернь здатна так працювати».

Козацький табір був побудований з кількох рядів присипаних землею возів і довкола обкопаний ровом, тому став неприступним для шляхетської кінноти. Козаки під проводом Ф. Джалалія так вміло за одну ніч укріпили свій табір, що вся польсько-шляхетська армія не могла його здобути протягом десяти днів облоги, а окремі шляхтичі у листах захоплено висловлювалися про ці фортифікаційні роботи та обране для них місце.

Вже за кілька годин після виборів Джалалій очолив великий загін повстанців, який вирвався з табору, зім’яв ворожі сторожові пости і, нав’язавши полякам бій, зумів захопити кілька сотень полонених, чим вразив і своїх, і ворогів. А згодом поляки вжили заходів, щоб таких вилазок надалі не було, і тоді Джалалій, як досвідчений дипломат, почав схилятися до переговорів.

Важко сказати, на що він сподівався: чи то справді хотів домогтися лицарського перемир’я, чи тільки прагнув виграти час. Але частині козаків, особливо старшині, це не сподобалося. «Козацькі ватажки бачили, що миру можна досягти лише за їх рахунок (тобто видавши їх полякам на розправу), через те й протистояли цьому, – зазначав П’єр Шевальє, – використовуючи всю свою владу: побачивши, що Джалалій… схиляється до мирного розв’язання, вони скинули його…».

Відомий лист одного з шляхтичів з-під Берестечка, що стосувався настроїв козаків, у якому зазначалося наступне: «Гордо відповіли, що зброї не здамо, бо без неї ми, лицарські люди, обійтись не можемо, шляхту видати не думають, бо їм це вже було даровано під Зборовом, від хана відмовляються, Хмельницького по цілому Криму шукати будуть, пактів Куруківських не приймають, просять залишитись на умовах пактів Зборівських. Одержавши козацьку відповідь, казав король з усіх гармат до них стріляти». С. Освєнцім додає, що козацький лист з відповіддю на королівські вимоги був підписаний: «Військо вашої королівської милості Запорозьке і чернь уся». Джалалій під цим листом не підписався.

Джалалій, справді, був змушений віддати булаву І. Богуну. Але все ж він зумів вивести з оточення рештки свого полку і прибути з ним до м. Паволоча, де розміщувалася ставка гетьмана.

Отже, Ф. Джалалій – один з найближчих помічників Б. Хмельницького, його «права рука»; учасник багатьох битв, починаючи з 1648 р. Свідченням авторитету Ф. Джалалія в середовищі української козацької старшини було те, що він двічі обирався наказним гетьманом на незначний термін – у битвах під Жовтими Водами (1648 р.) та біля Берестечка (1651 р.). Він належав до тих сподвижників Б. Хмельницького, які пройшли з ним від початку повстання й до смерті самого гетьмана.

Провідний науковий співробітник науково-методичного відділу охорони культурної спадщини, к.і.н.              Губочкін М.П.