Галицький бандурист Юрій Сінгалевич вчитель-подвижник бандурного мистецтва серед молоді 30-40-х років ХХ ст.

Категорія: Історичний календар. Особистості Створено: Четвер, 19 листопада 2020, 12:11
Notice: Undefined variable: info in /home/ksere795/niez.com.ua/templates/urbanlife/html/com_content/article/default.php on line 176

Юрій Сінгалевич ім’я, яке ми часто зустрічаємо в спогадах  бандуристів, як надзвичайно обдаровану в багатьох видах мистецтва особистість в Західній Україні, конкретно Галичини, в роки модернового розвитку бандури.

Це був період коли за настановою Ольги Драгоманової Косач (Олени Пчілки) першої жінки-академіка Української академії наук «бандура була піднята  з рук мандруючого старця сліпця» і відбувалося її піднесення на елітний рівень української традиційної музики.

 Родина батька Юрія Сінгалевича належала до духовної еліти. Дідусь Яків був священником в селі Підгородищі, де освячував церкву владика Андрій Шептицький. Він був в гарних дружніх стосунках з синами о. Якова. Особливо був в дружніх відносинах з дядьком Володимиром, який з часом займав важливі політичні та державні посади. Був послом до австрійської Державної ради (1911–1918) та до Галицького сейму (1913–1914). Також – заступником голови Бойової управи УСС у Відні (від вересня 1914). Певний період за сприяння митрополита Андрія Шептицького,  Володимир (брат батька Юрія) був директором Земельного банку у Львові.

Батько Юрія працював поштовим урядовцем, мати була родом з Перемишля, полькою за національністю. В 1911 році в них народився єдиний син Юрій. Дуже рано він проявив себе, як здібний майбутній художник, скульптор, а також музикант. Але вже в 10 років залишається сиротою, помирає батько, а мати повертається в свою родину до Перемишля залишаючи сина  під опіку діду Якову. Талановитого юнака певний час підтримував матеріально митрополит Андрій Шептицький. Це він добродіяв в поселенню Юрія в Львові в бурсі Греко-католицької духовної семінарії.

У 1925–1933 рр. Юрій Сінгалевич навчався в солідній і визнаній на той час Українській академічній гімназії в Галичині, яка давала своїм випускникам прекрасну гуманітарну освіту, знання мов і патріотичний вишкіл.

В ті гімназійні роки Юрій познайомився з наддніпрянськими митцями-емігрантами і надзвичайно захопився грою на бандурі, на якій вони прекрасно грали. Тоді ж Юрій змайстрував власний інструмент за підручником гри на бандурі. Відтоді він з наполегливістю удосконалював свою техніку гри, збирав літературу про кобзарство, колекціонував старовинні народні кобзи та торбани. Ці інструменти, згодом прикрашали стіни його помешкання у Львові.

Спостерігаючи явний мистецький талант художника, співака, музиканта – митрополит Андрій Шептицький дає пораду Юрію Сінгалевичу після гімназії простудіювати Мистецьку школу Олекси Новаківського (1933-1934рр.).

Це був надзвичайний період, коли навколо Юрка збиралася плеяда таких же, як він юнаків, залюблених у дивний  інструмент бандуру на якому грали кобзарі  - співці української слави і волі, яких  оспівував Великий Кобзар – Т. Г. Шевченко.

Для бандуристів Галичини не було можливості навчатися в офіційних музичних закладах, оскільки бандура в той час лише починала своє входження до інструментів академічного напряму.

Захоплення бандурою Сінгалевичем відбулося після ознайомлення з підручником Г. Хоткевича, виданого у Львові в 1909 році, який попав йому до рук, і це визначило мету та основну справу його життя. Навчаючись у Новаківського і вже володіючи грою на бандурі він виконував свій репертуар в день іменин майстра де його слухали за святковим столом і родина і учні школи. І з того часу (1934р.) у Львові відкрилася перша приватна школа Юрка Сінгалевича.

В ті непрості роки і в політичному і в економічному розвитку як України так і Галичини Ю. Сінгалевич, аби заробити на прожиття, працював у Кредитному банку у Львові та – певний час –  у редакції львівської газети «Діло». І саме тоді  він розгорнув активну кобзарську діяльність, виступав із концертами у різних містах і містечках Галичини. як соліст-бандурист а вже пізніше із групою товаришів і учнів-бандуристів Ф. Якимцем, С. Малюцою, З. Штокало, В. Юркевичем. Пропагував мистецтво гри на бандурі під час своїх концертів і у виступах на радіо у Львові та Варшаві.

У репертуарі Сінгалевича було чимало історичних, побутових, жартівливих пісень, інструментальних творів у власних обробках, декілька історичних кобзарських дум. Свої концертні виступи Ю. Сінгалевич супроводжував бесідами про кобзарів і героїчний епос української культури. Щороку відбувалися концерти, присвячені роковинам Т. Шевченка, на яких він обов’язково виступав як сам, так і в складі ансамблів, якими керував.

Юрій Сінгалевич дуже рано став дорослим, до нього поспішала галицька молодь  за порадою і наставництвом. Тому мав відомий авторитет в культурно-просвітницькому житті Львова, був чудовий педагог та організатор.

Окрім того, що був прикладом чудового виконавця історичних пісень, дум, творів на сл. Шевченка він також був майстер виготовлення інструмента, показував гру на інших народних інструментах: лірі, торбані, старовинній кобзі і звісно навчав молодь співогрі на бандурі. Крім своєрідного галицького способу гри, Сінгалевич навчав учнів виконувати твори харківським способом. Він підтримував творчі контакти з волинською групою бандуристів на чолі з Костем Місевичем, до якої входили і кубанці Федір Діброва, Дмитро Гонта, Данило Щербина, які після поразки УНР і розпаду «Кобзарського хору» В. Ємця осіли в Галичині.

Юрій Сінгалевич  це була надзвичайно неординарна особистість, яскраво обдарована в багатьох напрямах  своєї діяльності. Він – інженер, бандурист, педагог, організатор культурно-мистецького життя на Львівщині. Здійснював музичні обробки творів, працював як художник і, як актор в Українському народному театрі м. Перемишля, куди переїхав в роки Другої Світової війни зі своєю дружиною – (Наталія Дуцько – донька священника).

З 19 до 29років свого життя, Сінгалевич вже відбувся, як музикант художник, та актор. Його небагаточисленні неповторні акварелі, олійні  твори та графічні малюнки олівцем збереглися у приватних збірках та в Національному музеї імені А. Шептицького у Львові. У 1998 році його малярські та рисункові твори було експоновано на виставці учнів Мистецької школи О. Новаківського.

Відомо, що він підготував до друку підручник гри на бандурі (на жаль, не виданий донині), в якому вперше на фаховому рівні сформулював особливості галицького та харківського способу гри на цьому інструменті; також був автором численних обробок для бандури українських народних пісень і власних композицій. Сінгалевич виховав безліч талановитих учнів-бандуристів, серед них Ю Даниліва, М. Габінського, О. Гасюка, А. Моту, М Ваврика, З. Штокалко, Б. Жеплинського та багатьох інших

З 1945 року він остаточно поселяється у Львові і працює тут у міському ляльковому театрі, виконуючи скульптурну ліпку голів і рук персонажів. Одночасно працював музикантом у Львівському обласному будинку народної творчості, де був художнім керівником дитячого ансамблю бандуристів. Ю. Сінгалевич — також був організатором львівських капел бандуристів для дорослих. І звісно постійно виступав з концертами по містах і містечках Галичини.

Одного листопадового дня темної пори (1947р.), він повертаючись з чергового виїзного концерту  бандуристів (за таємничих обставин) гине від наїзду автомобіля.

Поховали його на Личаківському цвинтарі у Львові. А потім відразу розпочалися жахливі репресії його оточення. І дружину Наталію Сінгалевич і майже всіх учнів бандуриста репресували, їх було заарештовано і заслано до Сибіру.

Майже всі його учні досягли значних успіхів  у бандурному мистецтві ХХ ст., але значна частина їх в українському зарубіжжі.

Один із вдячних учнів Сінгалевича – Богдан Жеплинський після років заслання у Томських таборах повернувшись у Львів став невтомним пропагандистом музичної творчості свого вічно молодого талановитого вчителя.

Від 2002 року Львівський обласний відділ Національної спілки кобзарів України (голова – Б. Жеплинський) в його славну честь влаштовув у Львові Мистецький фестиваль кобзарів ім. Юрія Сінгалевича.

Від серпня 2020р. патріарх мистецтва бандури  Богдан Жеплинський  відійшов в інші світи, і з такими особистостями відходить  епоха модернових бандуристів романтиків-патріотів. Але ми повинні пам’ятати наших незабутніх подвижників, світочів розвитку українського традиційного інструментарію і музики.

Юрій Сінгалевич за своє трагічно коротке життя зумів увійти в історію української культури, як талановитий художник, фундатор і подвижник розвитку бандурного мистецтва в Галичині. Він є одним із найвизначніших галицьких бандуристів першої половини ХХ сторіччя.

За матеріалами:

Слід Сінгалевича. Спогади. Літературно-художнє видання. Упорядкувала Тетяна Фролова. Львів, 1999рік.  Видавництво «Край».

Гайдабура В. Театр, захований в архівах: сценічне мистецтво в Україні періоду німецько-фашистської окупації (1941–1944 рр.) / В. Гайдабура. — К. : Мистецтво, 1998. — 222 с.

Мистецька школа Олекси Новаківського у Львові : До 75-ліття заснування : наукові статті, каталог виставки / упоряд.: Л. Волошин, З. Грушовець ; Нац. музей у Львові. — Львів, 2000. — 78 с.

Дутчак В. Г. Семен Ластович-Чулівський – теоретик і практик удосконалення бандури в українському зарубіжжі (до 100-річчя від дня народження митця).

Режим доступу  file:///C:/Users/User/Downloads/Uk_msshr_2009_15(1)__33.pdf

Молодший науковий співробітник  НДС «Музей  кобзарства»                                Наталія Костюк