28 СІЧНЯ 1921 Р. НАРОДИВСЯ ЄВГЕН ВОЛОДИМИРОВИЧ МАКСИМОВ (28.01.1921-2.08.2008) – УКРАЇНСЬКИЙ АРХЕОЛОГ, ДОСЛІДНИК АРХЕОЛОГІЇ ПЕРЕЯСЛАВЩИНИ

Категорія: Історичний календар. Особистості Створено: Вівторок, 28 січня 2020, 12:02

Народився в Києві. Закінчив семирічку у школі № 52 м. Києва. Після школи навчався у ремісничому училищі по спеціальності «токар». Працював на заводі й одночасно отримав середню освіту у вечірній школі. У 1949 р. закінчив історичний факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка.

Впродовж 50 років – з 1949 по 1998 рр., Є.В. Максимов незмінно працював в Інституті археології АН УРСР (з 1994 – НАН України). Він був активним польовим дослідником, в т.ч. очолював археологічні експедиції з 1957 до 1985 р. Працював на розкопках античних міст Ольвії й Тіри, пізньоскіфського поселення і могильника Золота Балка на Нижньому Дніпрі, городищ скіфського часу Хотів та Ходосівка у Середньому Подніпров’ї, ранньоскіфського могильника Лука-Врублівецька на Дністрі та ін. Але основну увагу дослідник приділяв дослідженню зарубинецької культури та іншим слов’янським старожитностям від рубежу нашої ери до VІІІ-ІХ ст. на території Середнього та Верхнього Подніпров'я, розробляв питання формування ранньослов'янських культур, розвитку слов'янського етносу та суспільства. Ним було досліджено понад 20 пам’яток зарубинецької культури на Подніпров’ї, серед яких еталонні пам’ятки – городища Пилипенкова Гора, Бабина Гора, Монастирок і могильники Дідів Шпиль, Пирогів, Козаровичі та низку пам’яток київської культури.

У 1968 р. захистив кандидатську дисертацію «История населения Среднего Поднепровья на рубеже нашей эры», матеріали якої були введені до наукового обігу монографією «Среднее Поднепровье на рубеже нашей эры» (1972). У 1982 р. вийшла друком його монографія «Зарубинецкая культура на территории УССР», на основі якої у 1983 р. дослідник захистив докторську дисертацію «Зарубинецкая культура по материалам Украины (Древние славяне во II в. до н. э. – II в. н.э.)».

Його внесок у дослідження зарубинецької культури високо оцінили українські науковці: «Він уперше використав фрагменти елліністичних амфор, які походили із зарубинецьких пам’яток, як надійні хронологічні репери. Це дало підставу датувати появу перших зарубинецьких поселень початком останньої третини ІІІ ст. до н. е. (230—220 рр.), а водночас — наблизити їх до старожитностей пізньоскіфського часу, що, поряд з наявністю спільних рис у кераміці, домобудівництві, поховальному обряді, підтвердило висновок про присутність місцевих коренів у зарубинецьких старожитностях Середнього Подніпров’я... Є.В. Максимов перший серед дослідників визначив зарубинецьку культуру не як продовження якоїсь однієї – місцевої чи прийшлої – культури, а як нове історичне утворення, як результат складного процесу етнокультурної інтеграції місцевого праслов’янського населення, представленого пам’ятками правобережної придніпровської лісостепової культури пізньоскіфського часу з прийшлими центральноєвропейськими, переважно іноетнічними племенами... Вчений показав, що зарубинецька людність продовжувала мешкати в Середньому Подніпров’ї, на Середній Десні та на Південному Бузі аж до середини ІІ ст.» (Н.С. Абашина). Він мав великий авторитет серед археологів-славістів в Україні та за її межами.

У 1969 р. Є.В. Максимов очолював Київську експедицію Інституту археології, яка досліджувала пам’ятки Київщини, зокрема поблизу села Козаровичі та біля хутора Комуна на Переяславщині. До складу експедиції входили також археологи В.О. Круц та А.І. Кубишев. Біля хут. Комуна експедицією було розкопано залишки невеликого наземного житла на поселенні трипільської культури, яке згодом було досліджено експедицією Переяславського заповідника (1994-2000), нині відоме під назвою Крутуха-Жолоб. Завдяки київським дослідникам, це були перші розкопки трипільської культури власне на Переяславщині.

У 1950-1960-х рр. Є.В. Максимов був упорядником, літературним і науковим редактором усіх видань Інституту археології – періодичних видань «Краткие сообщения Института археологии АН УССР», «Археологічні пам’ятки УРСР», «Археологія», а також численних наукових монографій співробітників інституту. У 1970-1980-х рр. він був заступником відповідального редактора квартальника «Археологія». Є.В. Максимов був активним охоронцем культурної та археологічної спадщини: зокрема, він ініціював створення першої в Середньому Подніпров’ї заповідної історико-культурної території «Трахтемирів», розміщеної на унікальних ландшафтах Канівщини, яку він добре знав і любив. Впродовж багатьох десятиліть тут провадила розкопки експедиція, яку очолював Є.В. Максимов. На Канівщині дослідник проводив й останні експедиційні роботи разом з В.О. Петрашенко – розкопки давньослов’янських пам’яток в уроч. Монастирок.

У 1985-1986 рр. налагодилися плідна співпраця співробітників Переяслав-Хмельницького державного історико-культурного заповідника, задіяних в роботах археологічної експедиції «Зводу пам’яток» по Київській області, з Євгеном Володимировичем, який організовував й керував цією роботою. Зокрема, він консультував авторів десятків та сотень статей по пам’ятках археології Київщини для публікації їх у виданнях «Зводу».

У 1991 р. Є.В. Максимов став Лауреатом Державної премії України в галузі науки та техніки разом з колективом науковців з Інституту археології за колективну монографію «Славяне Юго-Восточной Европы в предгосударственный период» (1990).

У науковому доробку вченого близько 200 статей, три монографії та узагальнюючі розділи у колективних працях.

Помер Є.В. Максимов на 87 році життя 2 серпня 2008 р. Похований у Києві.

Деякі праці дослідника:

  1. Максимов Є.В. Землеробство і скотарство на Середньому Придніпров'ї на рубежі нової ери // Український історичний журнал. – 1969. – № 8. – С. 96-102.
  2. Максимов Є.В. Зарубинецьке городище Пилипенкова гора // Археологія. – К., 1971. – Вип. 4.
  3. Максимов Е. В. Среднее Поднепровье на рубеже нашей эры. – К., 1972.
  4. Максимов Є. В. Взаємовідносини зарубинецьких та степових племен Подніпров’я // Археологія. – К., 1978. – Вип. 28. – С. 45-55.
  5. Максимов Е.В. Зарубинецкая культура на территории УССР. – К.: Наукова думка, 1982. – 183 с.
  6. Максимов Є.В., Петрашенко В.О. Городище Монастирьок VIII—XIII ст. на Середньому Дніпрі // Археологія. – К., 1980. – Вип. 33. – С. 3-20.
  7. Максимов Е.В., Петрашенко В.А. Славянские памятники у с. Монастырёк на Среднем Днепре. – К., 1988.
  8. Максимов Є.В., Максимов С.Є. Літописне місто Заруб за даними археології, історії та лінгвістики // Археологія. – 1989. – № 1.
  9. Максимов Є.В. Зарубинецька доба в історії східних слов’ян // Старожитності Русі-України. – К., 1994. – С. 48-55.
  10. Максимов Є.В. Етногенез слов’ян у світлі археологічних джерел України III—І тис. до н. е. // Археологія. – 1994. – № 4.
  11. Максимов Є.В. Етногенез слов’ян у світлі пам’яток пізньозарубинецької доби // Історія Русі-України. – К.: Інститут археології НАН України, 1998. – С. 26-33.
  12. Максимов Є.В. З приводу відсутності давніх іранських гідронімів на території Правобережної України // Археологія. – 1998. – № 2. – С. 46-53.
  13. Максимов Є.В. Про перебування кельтів в Україні // Етнокультурні процеси в Південно-Східній Європі в I тисячолітті н.э. – К.-Львів, 1999. – С. 143-150.
  14. Максимов Є.В. Європейські впливи у зарубинецькій культурі // Археологія. – 1999. – № 4. – С. 41-48.
  15. Максимов Є В., Петрашенко В.О. Трахтемирів: Подорож у давнину. – К., 2000. – 102 с.
  16. Максимов Є.В. Трахтемірський Зарубський монастир // Праці центру пам’яткознавства. – К.: Центр пам’яткознавства НАН України, 2003. – Вип. 5. – С. 212-222.

Джерела:

  • Круц В.А., Максимов Е.В. Отчет о работе Киевской экспедиции в 1969 г. // Науковий архів Інституту археології НАНУ. – 1969/1. – К., 1970. – 47 с., іл.
  • Мезенцева Г. Дослідники археології України: Енциклопедичний словник-довідник. — Чернігів: Рада, 1997. — C. 146.
  • Абашина Н.С. Євген Володимирович Максимов. До 90-річчя від дня народження // Археологія. — 2011. — № 2. — С. 149—150.
  • Абашина Н.С. Максимов Євгеній Володимирович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. – С. 458. - 790 с.: іл. – Режим доступу:http.//www.history.org.ua/? termin=Maksimov E V.

Старший науковий співробітник НДВ археології                                       Г.М. Бузян