НАРОДИНИ ПОЕТА ОЛЕГА КНЯЗЕНКА

Категорія: Історичний календар. Особистості Створено: П'ятниця, 06 вересня 2019, 14:12

Коломієць Олег Родіонович (псевдонім – Олег Князенко) народився 6 вересня 1950 року в с. Велика Каратуль Переяслав-Хмельницького району, закінчив філологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка (1973 р.). Працював учителем, старшим науковим співробітником Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» (до 2010 р.). Член Національної спілки письменників України (1990 р). Почесний громадянин міста Переяслава-Хмельницького (2011 р.). Краєзнавець, автор численних наукових та публіцистичних праць.

Послідовно побачили світ книги поезій Олега Князенка: «Кросно» (1989), «Вогонь Леля» (2001), «Прапор Переяславського Полку» (2005), «Трубежеві оркестри» (2006), «Переяславна» (2007), «Любограй» (2010), «Календарій для Незабудки» (том І, 2012).

Олег Князенко – мандрівний лірик, поет молодечої мужності й водночас співець жіночих сердець. Із цього народилися високосні поезії, вірші-побратими. Мрійник, який переміг чимало спокус і принад прагматизму, заслужив почесне ім'я – Поет. Олег Князенко своєю творчістю довів: крапля добра убиває зло, а крапля любові лікує найпотаємніші недуги душі. Уражена болем душа або гине, або розцвітає. З Олегом Князенком сталось по-Божому – є цвіт поезії, є світло жити в ім'я Доброти, Любові, Обов'язку. Йому, Олегу Коломійцю, буває холодно в найспекотніший день і жарко, коли холоди витворюють айсберги на поверхні життя. Такий закон творчості. Олег Князенко – звучить, він є резонатором суспільного життя й водночас живописцем власної душі.

Існування у плоті Олегу Коломійцю потрібне для можливості поету Олегу Князенку жити в слові. Постать його помітна в сучасній українській літературі своєрідністю поєднання творчих надбань і життєвої долі. Він приніс нам світло поетичної любові, він дарує красу слова, він втішає і підтримує людей, спраглих на добро й правду. Бо він – Поет.

До осінніх літературних ужинків Олега Князенка ця присвята:

Хай вереснева лагідність прихилить небеса

І листом золотим устеле осінь кроки.

Ідіть – бо там, де Ви, ніколи не згаса

Зоря розпаленого серця в рвійні роки.

Ніхто ще так не сумував розкішно словом,

Ніхто ще не сміявсь отак заливисто в лице біді.

Ви досвітили променями серця до основи

Душі, яка лебідкою пливе на встояній воді.

Старший науковий співробітник                                                     Павлик Н. М.