Золотий ювілей в творчості Віктора Мішалова

Категорія: Історичний календар. Особистості Створено: Вівторок, 02 квітня 2019, 10:26

Віктор Юрійович Мішалов (англ. Victor Mishalow) народився 4 квітня 1960 року у Сіднеї, Австралія. Він відомий в мистецьких колах український бандурист, дослідник кобзарства, композитор, диригент.

Із 1970 року вивчав гру на бандурі в Сіднеї – у Федора Деряжного та свого дядька - Івана Бажула. А потім на стипендію Австралійської Ради Мистецтв виїхав із австралійського континенту до Північної Америки. Там в усіх українців-бандуристів, які емігрували після Другої Світової війни із тоталітарної імперії – Радянський союз він по черзі, брав уроки гри на бандурі харківським способом.

Ті українці, а це - майстер виготовлення бандур і бандурист Петро Гончаренко; керівник Української капели бандуристів ім. Т. Шевченка в Детройті - Григорій Китастий; учасник цієї капели з юних літ – Петро Китастий. Також більше двох місяців він жив у легендарного Василя Ємця – першого керівника та засновника Українського кобзарського хору (1918 р.), а також у побратима Гната Хоткевича – Леоніда Гайдамаки. Всі ці люди, то була велика драматична історія в розвитку бандурного мистецтва за межами рідної України.

Згодом Віктор Мішалов вступає до Київської консерваторії з 1979 по 1984 роки вчиться по класу бандури (проф. Баштан), диригування (проф. Щоголь), вокал (проф. Єгоричева та Кондратюк).

Паралельно він складає дипломні екзамени на музичному факультеті Сіднейського університету (1984), а також закінчує Сіднейський педагогічний інститут (1986).

В Україні Віктор Мішалов дуже шанований, як серед музикантів академічної бандури так і серед братчиків Кобзарських цехів. Тому звісно він заслуговує ретельного дослідження його життєвого і творчого шляху. Неодноразово в багаточисельних інтерв’ю пан Віктор розповідав про себе, свій рід і прихід до бандури:

« Знаю, що рід мій здавна мав прізвище Мішало. Це моєму прадіду додали те закінчення на «в», аби було на російський манер. А моє родове коріння з Чорнобаївки, що тепер на Черкащині. Мій дідусь і батько залишили рідну землю під час Другої світової війни.

 Мій батько називався Юрко, а дідусь – Марко, він був науковцем, працював на дослідній станції лікарських рослин у Березоточі біля Лубен. Його батька розкуркулили, отже він став неблагонадійним. Коли вибухнула війна, пішов до армії, копав окопи навколо Києва. Коли прийшли німці, потрапив у полон, але потім його відпустили. Повернувся на Полтавщину. Дідусь усвідомлював, що з поверненням більшовиків життя йому на рідній землі не буде. Тому і поїхав остарбайтером разом з 14-річним сином Юрком. Тут, в Україні залишив дружину та ще одного сина.

Спочатку обидва потрапили до Відня, дідусь у сліпого фармацевта вирощував м’яту, а син згодом почав навчатися в гімназії Зальцбурга, в одній кімнаті мешкав з майбутнім владикою Любомиром Гузарем. Згодом дідусь отримав запрошення до США, проте поїхав до Австралії.

Бабуся була репресована і відбувала заслання в Азербайджані, потім в  Казахстані. Після повернення в Україну жила в Дніпрі, а згодом переїхала до Кишиніва. За фахом вона була хіміком.

Бабуся не виходила більше заміж, і дідусь вдруге не одружився. Вони листувалися, можна сказати, що це було розірване кохання.»

 Бабуся була росіянка – з Мурома, вперше внук зустрівся з бабусею у 1979 році. Але не міг спілкуватися, тому, що вона говорила на російській мові. А у них у родині в Австралії всі спілкувалися українською, відвідували школи з українською мовою викладання, діяла активна українська громада.

«Мій батько одружився з Людмилою з Рівненщини. Її родина мала зв’язок з національно-визвольним рухом, тож у їх хаті бували різні відомі особистості.

У нашій родині була дуже велика прихильність до бандури. Дідусь трохи грав. В Австрії він потрапив до табору для переміщених осіб, де була капела бандуристів, якою керував Григорій Китастий, навіть мешкав в одній кімнаті з цими музикантами. Названа сестра моєї матері вийшла в Австралії заміж за бандуриста, який навчався в Гната Хоткевича». То був Григорій Бажул.

В роки навчання в Києві Віктор Мішалов знайомиться з Георгієм Ткаченком і з старосвітською діатонічною бандурою, яка справила на нього незабутнє і хвилююче враження. З того часу, він не розлучається з цим унікальним інструментом. Звісно він брав уроки у Георгія Кириловича, замовив діатонічну бандуру у прекрасного майстра виготовлення таких інструментів (бандура М.Т. Товкайло). І продовжує працювати викладачем у школах Австралії, а з 1988 року в Торонто (Канада). Всю свою активну половину життя Віктор Мішалов дуже багато концертує, гастролює по всьому світу, пише дуже багато музичних творів для бандури в різних варіаціях. Але поряд завжди була маленька народна діатонічна бандура, яку вже не можна забути, на якій, як Бог, грав сам Гнат Хоткевич – бандурний геній. Для цієї бандури він писав унікальні музичні композиції, так саме для діатонічної народної бандури…Але із знищенням у 1938 році сталінським режимом багатьох талановитих бандуристів, які грали харківським способом та найтрагічніше те, що з арештом та розстрілом Гната Хоткевича ця прекрасна школа і прекрасна музика була також репресована.

Ті нотні рукописи Хоткевича, які його дружина передала учню – Григорію Бажулу вдалося зберегти. І тепер вже Віктор Мішалов представляє їх своїм учням по світу та демонструє на своїх концертах.

Роки злітають швидкоплинно. І так неочікувано Віктор Юрійович відмітив, що з бандурою по життю він дійшов до – золотого ювілею. Були в цих роках хвилини піднесення, творчого натхнення, адже із 1988 року – він працював концертмейстером Української Капели Бандуристів ім. Шевченка. І згодом заснував Канадську Капелу Бандуристів (1991).

Україна відзначила його особливу подвижницьку діяльність у популяризації української культури в світі. Так у жовтні 1999 р. йому присвоїли звання Заслуженого артиста України. А в серпні 2009 року В. Ю. Мішалов був нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ст.

За весь золотий шлях своєї продуктивної творчої діяльності Віктор Мішалов записав чисельну колекцію концертів на бандурі на диски, а також у супроводі симфонічного оркестру на компакт-диски (1982, 1985, 1988, 1989, 1990,1998,2000, 2001,2005, 2009). Також записував відео підручники гри на бандурі (2001), CD у виконанні Канадської Капели бандуристів (2005, 2009).

У 1988 році він став одним із основоположників першого українсько-канадського спільного підприємства СП Кобза, яке спеціалізувалося на музичній та культурній діяльності. Саме це підприємство дало йому можливість так активно популяризувати бандуру і музику митців бандуристів  у світі. Це він, вперше привіз платівку з піснями у виконанні Квітки Цісик в Україну і ми мали можливість відкрити для себе цей унікальний голос.

Віктор Мішалов автор близько 100 статей та довідок про українську музику, кобзарство та історію бандури. Дослідник творчості Гната Хоткевича та способу гри на харківській бандурі.

На початку двохтисячних років зі своїми харківськими друзями В. Мішалов видав праці Г. Хоткевича, а також писав до них вступні статті. Вийшли, зокрема, «Музичні інструменти українського народу», «Бандура та її можливості», «Бандура та її репертуар», «Бандура та її конструкція», «Твори для харківської бандури» та інші.

В лютому 2009 р. Віктор Мішалов захистив кандидатську дисертацію на тему «Культурно-мистецькі аспекти ґенезу і розвитку виконавства на Харківській бандурі» по спеціальності 26.00.01 – теорія та історія культури на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства в Харківській Державній Академії Культури.

З 2012 він є докторантом Інституту Мовознавства Фольклору та Етнографії АНУ і в даний час працює над докторською дисертацією.

З 2013 Віктор Мішалов є науковим співробітником університету Монаш, в м. Мельбурн (Австралія). Він відгукнувся на наше запрошення прийняти участь у роботі Міжнародного науково-практичного семінару з нагоди святкування 30-річчя Музею кобзарства. Адже Віктор Мішалов є давнім другом Музею кобзарства НІЕЗ «Переяслав» та усіх братчиків Кобзарських цехів.

При усіх своїх визначних заслугах і регаліях В. Ю. Мішалов залишається надзвичайно товариською, негордою і толерантною людиною. Його хвилює доля народної діатонічної бандури. І він все робить для того, аби повернути її в побут українців, як священний символ нашої історії, культури, як синонім слова – Україна!

Використано:

Матеріали інтерв’ю з  Віктором Мішаловим, Миколи ШОТА газета «Урядовий кур’єр». Електронний режим доступу: https://ukurier.gov.ua/uk/articles/bandurist-viktor-mishalov-mij-batko-pid-chas-navch/

Мішалов В. Ю. 50-років з бандурою.

Молодший науковий співробітник НДС «Музей кобзарства» НІЕЗ «Переяслав»           Наталя Костюк