18 ЛЮТОГО ВИПОВНЮЄТЬСЯ 160 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ЛЕВА ВАСИЛЬОВИЧА ПАДАЛКИ (1859-1927) – УКРАЇНСЬКОГО ІСТОРИКА, СТАТИСТА, АРХЕОЛОГА, ЕТНОГРАФА, КРАЄЗНАВЦЯ, ГРОМАДСЬКОГО ДІЯЧА, ДОСЛІДНИК ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ ПЕРЕЯСЛАВЩИНИ

Категорія: Історичний календар. Особистості Створено: Понеділок, 18 лютого 2019, 14:56
Notice: Undefined variable: info in /home/ksere795/niez.com.ua/templates/urbanlife/html/com_content/article/default.php on line 176

Лев Падалка народився у с. Чорнухи Лохвицького повіту Полтавської губ. у родині священика. Освіту здобував у Лубенському духовному училищі і Полтавській духовній семінарії (1879).

При Першій Полтавській гімназії склав екстерном екзамени на атестат зрілості і вступив до Київського університету святого Володимира на історико-філологічний факультет, по закінченні якого захистив дисертацію (1879-1884). Навчаючись в університеті, брав участь у роботі історичного товариства Нестора-літописця. Після закінчення університету працював у Полтавському і Херсонському земствах, Харківській міській і Полтавській губернській управах, Полтавській вченій архівній комісії.

Був одним із засновників крайових громадських організацій Полтавщини і Херсонщини: губернського осередку Товариства українських поступовців, Українського наукового товариства дослідження й охорони пам’яток старовини та мистецтва на Полтавщині. У 1893 р. був заарештований і залишив роботу. Попрацювавши якийсь час у Харківській міській управі, переходить до Полтавського земства, але й звідти був висланий за межі Полтавщини (1897). Проте незабаром повернувся й продовжував плідно працювати. Ще на початку ХХ ст. в умовах жорстокого гоніння всього українського він відстоював право українців на автономію, на рідну мову й культуру. У подальшому постійно знаходився під наглядом поліції за українофільські настрої і краєзнавчу діяльність.

Лев Падалка був одним із ініціаторів створення і активним співробітником Полтавської губернської вченої архівної комісії, що видавала у Полтаві «Труды Полтавской ученой архивной комиссии» (всього впродовж 1905—1917 рр. вийшло 15 випусків). У завдання комісії входило виявлення та впорядкування документальних матеріалів, що становили наукову цінність. У науковому плані вона підлягала Петербурзькому Археологічному Інституту, в адміністративному – підпорядковувалася полтавському губернатору. Матеріально утримувалася на кошти, що надходили від членських внесків та пожертв приватних осіб – любителів давнини. Серед почесних членів комісії були відомі вчені: Д.І. Багалій, О.Я. Єфименко, В.С. Іконніков, О.І. Левицький, М.І. Петров, М.Ф. Сумцов, Д.І. Яворницький.

На початку ХХ ст. Лев Падалка декілька разів побував на Переяславщині, досліджуючи кургани, вали, городища Полтавщини (як відомо, Переяславський повіт входив до складу Полтавської губернії). Він обстежив залишки переяславської фортеці і констатував, що вали переяславської цитаделі опинилися на межі повного знищення. Дослідник намагався привернути увагу до руйнації пам’ятки, показав байдуже ставлення місцевих жителів до збереження її цілісності й сподівався, що Імператорська Археологічна Комісія візьме під опіку вцілілі на той час залишки. Цій проблемі присвятив статтю «Об уничтожении остатков старины в г. Переяславе Полтавской губернии» (1900). Та, як показав час, ні ця комісія, ні інші пам’ятко-охоронні організації не змогли врятували від руйнування цікаву в археологічному відношенні пам’ятку. Дослідник звернув увагу і оглянув штучну водойму з ознаками давньої бухти в Переяславі, залишки давнього валу біля Дніпра, «давні городки» в заплаві Карані і Дніпра.

Описуючи археологічні пам’ятки Переяславського повіту, в першу чергу він звернув увагу на городища та кургани. Серед городищ згадав різноманітні укріплення: біля гирла р. Трубіж (літописне Устя, затоплене Канівським водосховищем), ташанське, пристрімське городища, Долудаєв городок під с. Ліпляве, чотирикутне укріплення біля м. Воронькова, невідомий «городок» поблизу с. Кийлів, городище Козацький ріг, городище в с. Фарбоване. Останнє, скоріше за все, було «майданом», як і городище поруч із с. Пилипча, але за тогочасною традицією ці споруди розглядалися як городища. Локалізації давніх топонімів у роботі приділялося мало уваги: містечко Вороньків він, услід за М.П. Барсовим, ототожнював із літописною Вороницею, Баришівку з Баручем, с. Дем’янці з Демінеском, Піщане з Пісоченом. Але, як він сам писав, однієї лише співзвучності у назвах недостатньо для правильної локалізації. Як і М.О. Максимович та В.Г. Ляскоронський, Л.В. Падалка не оминув своєю увагою «кугуми». Майдан «Виблу могилу», співставляв з майданом Скоробір. Провів статистичне зведення курганів Полтавської губернії із залученням трьохверстної військово-топографічної карти, серед яких були кургани із Переяславщини. Курганні пам’ятки поділив на п’ять типів: «гострі могили», «роблені могили», «розкопані могили», «сторожові могили» і «могили-майдани» чи «могили-городки». Для Переяславської Наддніпрянщини він нарахував 524 кургани у групах, 211 одиночних курганів та 40 давньоруських курганів з Воронькова.

Значною роботою по археологічним пам’яткам Переяславщини у контексті вивчення давнього минулого Полтавської губернії стала об’ємна монографія Л.В. Падалки «Прошлое Полтавской территории и ее заселение» (1914). У ній він опрацював статистичні дані, власну польову інформацію, здобуту під час археологічних розвідок. Переяславські «змійові» вали, які дослідник намагався максимально пройти й простежити їх напрям, розміри, стан збереження, порівнював із «змійовими» валами Київської губернії. Л.В. Падалка згадав Великий, Малий, Ташанський (Перехресний) і піщаний Наддніпрянський вали. Він навів широкий історіографічний огляд стосовно валів, зазначав важливу роль ґрунту у їх вивченні, у можливості встановлення їхньої мети та призначення. Разом з тим Л.В. Падалка констатував, що «змійові» вали будувалися з метою захисту певної території, а також з господарською метою оточення пасовиськ, як одне ціле. Наддніпрянському валу, окрім цього призначення, надавав функції транспортного шляху через болотисту заплаву Дніпра. Біля одного із сегментів Наддніпрянського валу, поблизу х. Чубуки, дослідник зібрав колекцію керамічних знахідок, але, на жаль, ніяким чином не описав їх.

Під час відвідин Переяслава 1913 р. Л. Падалка оглянув також рештки давньоруської каплиці, дослідженої П.О. Лашкарьовим, яку також відносив до часів Володимира Мономаха, але відзначив, що вона належним чином не досліджена. Л.В. Падалка визнав першу згадку Переяслава (907), але виникнення самого міста відносив до третьої чверті ІХ ст. Літописний епізод, пов’язаний із заснування міста київським князем Володимиром Святославовичем, насправді вважав розширенням меж міста, внаслідок засипання заболочених земель.

Лев Падалка належав до активних членів Полтавської Громади, одним із фундаторів Полтавського церковного історико-археологічного комітету, одним із ініціаторів створення в Полтаві краєзнавчого музею. Входив до редколегії часопису «Рідний край». Історії Полтавської землі присвячено понад 70 історичних розвідок Л. Падалки, які друкувалися в журналах «Киевская старина», «Хуторянин», «Археологическая летопись Южной России», в земських збірниках і газетах Полтави і Херсону. Зібраний у них фактичний матеріал не втратив значення до сьогодні.

У 1920-х рр. Л.В. Падалка брав безпосередню участь у створенні експозиції Центрального крайового музею Полтавщини ім. В.Г. Короленка.

Помер 1 травня 1927 р. у Полтаві, де й похований.

Праці Л.В. Падалки з історії та археології Переяславщини:

  • Об уничтожении остатков старины в г. Переяславе Полтавской губернии // Киевская старина. – 1900. – Т. 71. – Ноябрь. – С. 135.
  • Падалка Л.В. Древние земельные сооружения в пределах Полтавской губернии. Ч.I. О древних городках, городищах и насыпных валах // Труды Полтавской ученой архивной комиссии (ПУАК). – Полтава : Электическая типо-литография И.А. Дохмана, 1905. – Вып. 1. – С. 155–214.
  • Падалка Л.В. Древние земляные сооружения в пределах Полтавской губернии. – Полтава, 1905. – 60 с., 12 ил.
  • Падалка Л.В. Прошлое Полтавской территории и ее заселение: Исследование и материалы с картами. – Полтава: Т-во Печатного Дела (Типография быв. И.А. Дохман), 1914. – 240 с.
  • Падалка Лев. К карте Боплана о заселении Полтавской территории во второй четверти XVII века /— Полтава: Т-во Печатного Дела (Типография быв. И.А.  Дохман), 1914. – 3 с.: ил.
  • Павловский И.Ф. К десятилетию Полтавской ученой архивной комиссии (ПУАК). Отчет со дня открытия, с 26 октября 1903 г. по 26 октября 1913 г. – Полтава, 1913. – 22 с. (про розвідки Л.В. Падалки у Переяславі).

Джерела

  • Полтавщина: Енциклопедичний довідник. – К., 1992.
  • Мокляк В. О. Л.В. Падалка як історик українського козацтва // Археологічний літопис Лівобережної України. – 1997. – № ½.
  • Білоусько О. А., Мирошниченко В.І. Нова історія Полтавщини: Кінець XVIII – початок XX століття. – Полтава, 2003.
  • Падалка, Лев Васильович // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол. В.А.Смолій та ін. – К.: Наукова думка, 2011. – Т. 8: Па – Прик. – С. 18.

Старші наукові співробітники НІЕЗ «Переяслав»                                         Г.М.Бузян, О.В.Юрченко