22 ЛИСТОПАДА ВИПОВНЮЮТЬСЯ 145 РОКОВИНИ З ДНЯ СМЕРТІ МИХАЙЛА ОЛЕКСАНДРОВИЧА МАКСИМОВИЧА (1804-1873) – ВИДАТНОГО УКРАЇНСЬКОГО ВЧЕНОГО-ЕНЦИКЛОПЕДИСТА, ІСТОРИКА, ЕТНОГРАФА, ФОЛЬКЛОРИСТА, ФІЛОЛОГА, БОТАНІКА, ПОЕТА, ПЕРШОГО РЕКТОРА УНІВЕРСИТЕТУ СВЯТОГО ВОЛОДИМ

Категорія: Історичний календар. Особистості Створено: П'ятниця, 23 листопада 2018, 00:57

Народився Михайло Максимович 3(15) вересня 1804 р. на хуторі Тимківщина, тепер село Богуславець Черкаської обл., в родині сільського судді. Родина походила із старшинського козацького роду. Закінчив Новгород-Сіверську гімназію (1819). Навчався на словесному та природничому відділах філософського факультету, згодом – ще й на медичному факультеті, Московського університету, який закінчив у  1823 р. При університеті одержав учений ступінь доктора, працював ординарним професором на кафедрі ботаніки Московського університету (1833). У 1834 р. у відкритому тоді Київському  університеті М.О. Максимович одержав професуру російської словесності й згодом був обраний першим ректором університету (1834-1835). З 1945 р. пішов у відставку і присвятив себе науково-літературній діяльності, постійно проживаючи на своєму хуторі Михайлова Гора біля с. Прохорівки Золотоніського повіту. М.О. Максимович був почесним членом кількох українських та російських університетів і багатьох наукових товариств. Його «Курс математики» був основним підручником кілька десятиліть по усій Російській імперії. З часу заснування (1843) був головою Київської Археографічної комісії. Попри великий науковий авторитет, він лише під кінець життя був обраний членом-кореспондентом Російської Академії наук з відділу російської мови та словесності (1871). Як археолог М. Максимович першим в Україні застосував типологічний метод в праці «Украинские стрелы древнейших времен» (1868).

У 1840-х рр. цей різносторонній дослідник відвідував Переяслав, де проводив археологічну розвідку як у місті, так і на його околицях. Під час свого перебування у Переяславі М.О. Максимович оглядав залишки земляних укріплень переяславського городища, спілкувався зі свідками, котрі ще пам’ятали його дерев’яні брами ХVIII ст. Наслідком відвідин Переяслава стала кілька публікацій «О переяславских валах» (1971),  «О городе Переяславе в первоначальные времена» (1877), «О древнем вале, бывшем еще при Владимире Святом, южнее Киева на границе земли печенегов» (1877), «Об издании Несторовой летописи и о городе Устье» (1877), «Сказание о празднике св. Бориса под Переяславом» (1877).

У статті «О городе Переяславе в первоначальные времена» дослідник із щирим жалем написав про тогочасний стан валів переяславського городища, які руйнувалися селітроварниками. Він припустив, що Михайлівська церква ХVIII ст. розміщена на руїнах своєї давньоруської попередниці. (Судячи з усього, дослідження О.С. Анненкова 1840 р. йому були невідомі). Проаналізував проблему заснування Переяславля Руського. Вчений вважав, що найдавнішою частиною давнього Переяслава є посад, відомий з давньоруських літописів під записом 907 р., а фортеця дитинця була заснована згодом після перемоги Володимира Святославовича над печенігами у 992 р. У цій публікації М.О. Максимович зупинився на питаннях історичної топографії середньовічного Переяславля: локалізації дитинцяй посаду, князівського та єпископського дворів. Окремо дослідник зупинився на місцевих легендах, зокрема, про курган «Свидова могила» на лівому березі р. Трубіж під Переяславом й пов’язану з ним давню оповідку про велетня Свида та місце його поховання в означеному кургані. У цій же публікації М.О. Максимович зазначив, що назва с. Дем’янці походить від давньоруського топоніму Демінеск.

В публікації «Сказание о празднике св. Бориса под Переяславом» дослідник описав відомий кам’яний хрест із с. Борисівки, розкритикувавши В.В. Пассека за хибне трактування написів та неправильну інтерпретацію зображеного на хресті герба. Він аргументовано довів, що герб належав переяславському протопопу Г. Бутовичу.

Аналізуючи давньоруську топоніміку Середньої Наддніпрянщини в «Заметках о некоторых летописных названиях местностей» М.О. Максимович звернув увагу на специфічну назву майданів (або «роблених могил») у верхній течії р. Броварки (район сіл Пологи-Чобітьки, Пологи-Вергуни, Пологи-Яненки Переяславського повіту. Найбільше вченого цікавило, чому місцеві жителі називають майдани – «кугумами», та чи відомі подібні назви в інших місцевостях. Дослідник вказав на неслов’янське походження даного топоніму, але не в змозі був його пояснити.

Проблем давньої топонімії Переяславщини дослідник торкнувся також у науковій статті «О десяти городах и некоторых селах древней Украины». Базуючись на лінгвістичних спостереженнях, він ототожнив сучасні йому населені пункти Переяславщини з відомими давньоруськими топонімами. Літописний Баруч М.О. Максимович пов’язував з Борисполем, Куднове сільце – з с. Строкова, Янчине сільце – з с. Малі Яненки (суч. с. Воскресінське), а городище в с. Ташань називав городком Супійським. Але, як і у випадку з с. Дем’янцями, жодного археологічного підкріплення для своєї версії він не навів.

Стосовно околиць Переяслава, то Михайло Максимович локалізував літописне місто Устя, виходячи із знахідки у 1867 р., коли хвилями р. Дніпро у гирлі р. Трубіж розмило залишки невідомої кам’яної споруди, складеної з плінфи. Ці його спостереження так і не були підтверджені. Нині, коли устя Трубежу пішло під воду, Ця згадка М. Максимовича залишається єдиним свідченням кам’яного будівництва на місці існування міста-гавані давньоруського Переяслава (Стаття «Об издании Несторовой летописи и о городе Устье»).

Вперше серед учених М.О. Максимович пройшов особисто Малий і Великий «змійові» вали, прослідкував і детально описав їх протяжність та напрямок, звернувся до культурно-хронологічної атрибуції «змійових» валів Переяславщини. В своєму досліджені він зазначив, що вали мають відносно добру збереженість, тому доцільно було б зробити точну інструментальну зйомку планів. Походження переяславських валів М.О. Максимович пов’язував з діяльністю великого київського князя Володимира Святославовича у кінці Х ст. На підтвердження давньоруського походження «змійових» валів він навів уривки з давньоруських літописів та хроніки німецького єпископа Бруно. (Публікації «О переяславских валах» (1871), «О древнем вале, бывшем еще при Владимире Святом, южнее Киева на границе земли печенегов» (1877)). Ці його думки про давньоруське походження валів вже у ХХ ст. підтвердили переяславські археологи, археологічно дослідивши «Малий змійовий» вал (1995).  

Помер М.О. Максимович у віці 69 років на хуторі Михайлова Гора біля с. Прохорівка Золотоніського повіту.

Праці М.О. Максимовича з історії Переяславщини:

  1. Максимович М.А. О переяславских валах // Труды І АС в Москве. 1869 г. – М., 1871. – Т. 1. – С. 75–76.
  2. Максимович М.А. О городе Переяславе в первоначальные времена // Собрание сочинений. – К., 1877. – Т. 2. – С. 325–329.
  3. Максимович М.А. Сказание о празднике св. Бориса под Переяславом // Собрание сочинений. – К., 1877. – Т. 2. – С. 330–338.
  1. Максимович М.А. О древнем вале, бывшем еще при Владимире Святом, южнее Киева на границе земли печенегов // Собрание сочинений. – К., 1877. – Т. 2. – С. 340–342.
  2. Максимович М.А. О десяти городах и некоторых селах древней Украины // Собрание сочинений. – К., 1877. – Т. 2. – С. 347–348.
  3. Максимович М.А. Заметки о некоторых летописных названиях местностей // Собрание сочинений. – К., 1877. – Т. 2. – С. 349.
  4. Максимович М.А. Об издании Несторовой летописи и о городе Устье // Собрание сочинений. – К., 1877. – Т. 2. – С. 354–355.
  1. Максимович М.А. Украинские стрелы древнейших времен, собранные над Днепром, возле Михайловой горы // Собрание сочинений. – К., 1877. – Т. 2. – С. 407–423.
  2. Максимович М.А. О предметах древности, сообщенных автором в музей Московского Археологического общества // Собрание сочинений. – К., 1877. – Т. 2. – С. 434–436.

Джерела:

  • Курінний П. Історія археологічного знання про Україну: [Препринт / Передм. О. Супруненка. – Репринт. роботи] / П. Курінний; Укр. віл. університет, Центр охорони та дослідж. пам’яток археології упр. культури Полтав. облдержадміністрація. – Полтава: Криниця, 1994. – С. 112.
  • Максимович Михайло Олександрович // Київський Національний університет імені Т. Шевченка: Незабутні постаті. – К.: Світ успіху, 2005. – С. 196-197.
  •  Супруненко О.Б. З історії археологічних досліджень на Полтавщині. – Київ-Полтава, 2007. – С. 31.

Старші наукові співробітники НІЕЗ «Переяслав»                                       Г.М.Бузян, О.В.Юрченко