НЕЗРЯЧИЙ БАНДУРИСТ ІВАН ІОВИЧ КУЧУГУРА-КУЧЕРЕНКО – ПЕРШИЙ НАРОДНИЙ АРТИСТ УКРАЇНИ

Категорія: Історичний календар. Особистості Створено: П'ятниця, 23 листопада 2018, 00:50
Notice: Undefined variable: info in /home/ksere795/niez.com.ua/templates/urbanlife/html/com_content/article/default.php on line 176

Плеяда співців-кобзарів славиться самобутніми неповторними особистостями в історії української традиційної культури. Серед них талановитим майстром кобзарської справи був Іван Кучугура-Кучеренко. Народився Іван Іович Кучугура-Кучеренко 1878 року в селі Мурафі Богодухівського повіту Харківської губернії (за іншими даними у 1874 році).

В дитинстві Іван перехворів віспою і втратив зір. Малою дитиною у нього вже проявився неабиякий музичний слух з чудовим голосом, який розвинувся в прекрасний баритон. Рання смерть батька, родинна нужда не дала можливості вилікувати хворобу очей і на все життя він залишився слабовидящим, тому ходив з поводирем. Вже у 12 років він навчився грати на бандурі. А в 30-річному віці починає подорожувати по Україні й Росії, знайомить публіку зі скарбами пісенної творчості українського народу. Його могли чути в ті роки у Києві, Москві, Петербурзі, Ростові, Мінську, Одесі, Полтаві, Катеринославі.

Серйозний вплив на майстерність гри Кучугури-Кучеренко мав Гнат Хоткевич. Також, на запрошення Миколи Лисенка, кобзар викладав у студії бандуристів Київської музично-драматичної школи. Кучеренко був надзвичайно талановитий, адже в ті складні часи йому було присвоєно, в числі найперших митців в Україні, звання народного артиста УНР (1918) і УСРР (1925).

Іван Кучугура-Кучеренко все життя провадив активну громадську роботу. А у 1919 році прийшов такий час, що він був змушений увійти до складу червоних агітбригад і складати пісні та співати панегірики комуністичним вождям.

Кучугура-Кучеренко знав вісім дум, серед яких майстерно виконував «Олексія Поповича» «Думу про плач невільників», «Хмельницький і Барабаш», «Про смерть Хмельницького». В його репертуарі було біля 300 пісень. Він автор пісні «На високій дуже кручі» (присвяченій Тарасу Шевченку). У співавторстві з Гнатом Хоткевичем вони склали думу про тяжке життя кобзарів.

Всі, хто пам’ятав зустрічі з цим кобзарем, згадували, що це була надзвичайно обдарована людина. Мав високий зріст, вродливе обличчя, довгі пишні вуса, а голос – бархатного тембру, баритон. І все це імпонувало Івану Кучугурі-Кравченку як бандуристові.

У нього було дві бандури (одна настроєна на мінорний, а друга – на мажорний лад). Його бандури відзначалися надзвичайною мелодійністю. Кучугура-Кучеренко співав про життя народу – злидні, горе. Очевидці згадували переповідаючи, що коли доводилося їм сидіти в перших рядах глядачів, то бачили, як переживав кобзар, коли співав яку небудь трагічну пісню.

  • По його щоках текли сльози, а він співав… Гучно лунав, чаруючи всіх присутніх його красивий оксамитовий голос. Виконання ним пісень «Та не жур мене моя мати, бо я й сам журюся», «Ой пущу я кониченька в сад» - доводили людей до сліз.
  • Від обертонів його голосу, який линув особливо м’яко та був такий чарівний, що проймав ніби електричним струмом, а в горлі з’являлися спазми, очі розраджувалися сльозами. Коли він закінчив співати, то навіть не підвівся на гучні привітання, тому що сам плакав, і соромлячись, витирав хустиною сльози.

З великим піднесенням звучала у виконанні Івана Кучугури-Кучеренка історична пісня «Ой у полі могила з вітром говорила». В нашій уяві з’являлася не одна, а сотні могил, що їх так багато по всій Україні. Могили нескорених.

На жаль, не було у нього особливих учнів, не існувало його школи співу та гри на бандурі. Тому й не передав свій досвід спадкоємцям.

Очевидці його виступів переповідали, що і в 50-літньому віці, коли він виконував пісню про життя молодого козака, його очі, як у закоханого юнака, палали любов’ю. В мелодії і словах чулася невимовна туга, болісне почуття самотності та надія – розвіяти смуток в жорстокому бою з ворогами.

Коли Кучугура-Кучеренко виконував жартівливі пісні, він перевтілювався у справжнього веселуна з вечорниць чи весілля. Він виявляв себе як справжній актор-гуморист і пісні у його виконанні ставали ще барвистішими. А ще Кучугура-Кучеренко був значним майстром музичних інструментів (самостійно робив бандури). Вже у цьому ремеслі він мав чимало учнів із середовища зрячих аматорів.

Видатний співак і бандурист вмів доводити до свідомості слухачів велич та красу українських народних, історичних, жартівливих пісень.

У 1930 році, вважаючи діяльність кобзаря небезпечною для остаточного утвердження радянської системи, Івану Іовичу Кучугурі-Кучеренку було заборонено проводити концертну діяльність. Крім того, кобзаря позбавляють звання Народного артиста УРСР. Щоб не пропасти з голоду, І. І. Кучугура-Кучеренко повертається до свого старого ремесла: як і колись він плете рукавиці, мотузки, мішки, тенета. Поступово великий кобзар іде у забуття. На 30-ті роки ХХ століття припадає період «остаточного вирішення кобзарського питання». Кобзарі старої формації «перековуванню» не піддалися і були знищені.

Коли на всіх прогресивних людей країни Рад навалилася чорна лавина жорстоких переслідувань, репресій, безпідставних звинувачень, то в Україні особливо жорстоко почали розправлятися зі свідомими українцями. Іван Кучугура-Кучеренко був одним із них, тому, незважаючи на заслуги перед Україною та любов народу до бандуриста, – його, як і тисячі українців-інтелігентів, як і його вчителя, соратника та побратима Гната Хоткевича, у 1937 році заарештували за так звану участь в контрреволюційній діяльності.

Його син і дружина добивалися правди і в травні 1956 року їм була підготовлена наступна відповідь: «Кучугура-Кучеренко Іван Іович… арештований 4 серпня 1937 року УНКВС Харківської області, засуджений 8 листопада 1937 року трійкою НКВС до ВМП. Вирок приведено до виконання 24 листопада 1937 року. Користуючись вказівками КДБ при РМ СРСР № 108сс від 24 серпня 1955 року, пропоную повідомити гр. Кучугуру-Кучеренко М. М. в усній формі про те, що її чоловік Кучугура-Кучеренко І. І., знаходячись в ув’язненні, 5 травня 1943 року помер від крововиливу в мозок».

Цей документ є свідченням цинічної практики, яка тоді існувала. Від рідних приховувалися істинні причини смерті засуджених. Вони отримували усні повідомлення, у яких надавалася завідомо неправдива інформація про те, що їх близькі були засуджені на великі строки виправно-трудових таборів і помирали в місцях ув’язнення.

Ці матеріали дають уявлення про те, як здійснювалися репресії у 30-х роках ХХ століття. Винесення незаконних позасудових рішень було звичайною практикою для тих часів. Поряд з цим, детально розглянуто процес реабілітації репресованих у період так званої «відлиги».

Дослідники життя і творчості талановитого незрячого мандрівного бандуриста встановили останні періоди його драматичної біографії:

«Арешт і вбивство»: серпень – листопад 1937 р.;

«Реабілітація»: березень 1956 р. – січень 1958 р.

За вироком «трійки» від 24 листопада 1937 року Івана Кучугуру-Кучеренка було страчено. Похований він за одними даними у Харкові, в братській могилі на Польському меморіальному цвинтарі.

 

За матеріалами:

Мішалов В.Ю. Корифей кобзарського мистецтва – кобзар Іван Кучугура-Кучеренко (1878 – 1937) / Харківський кобзар Іван Іович Кучугура – Кучеренко (1878 – 1937). Ювілейна збірка до 130 – річчя від дня народження. – Харків, 2008. – 98 с.

Інтернет ресурси:

https://uk.wikipedia.org/wiki/Створення_Останній_кобзар_Слобожанщини_(до_140-річчя_з_дня_народження_видатного_українського_кобзаря _Івана_Іовича_Кучугури-Кучеренка)

http://speckor.net/ivan-iovich-kuchugura-kucherenko-ukrayinskij-kobzar/

http://1576.ua/people/4270

 

Молодший науковий співробітник НДС «Музей кобзарства»                       Наталя Костюк