До 70-го ювілею Дубовича Миколи Івановича

Категорія: Історичний календар. Особистості Створено: Вівторок, 11 вересня 2018, 11:17

МИТУСА ПОЛІСЬКОГО КРАЮ

Народився ювіляр у с. Буда-Варовичі Поліського району Київської області. Закінчив профтехучилище в Казахстані, працював трактористом, завклубом, лісником. З 1970 по 1974 рік вчився заочно в Московському університеті мистецтв на муз. факультеті та в Києві на курсах іноземних мов.  Був ліквідатором пожежі на Чорнобильській атомній електростанції 26 квітня 1986 року, пізніше боровся з вогнищем на 2-му енергоблоці. Після відселення з радіаційної зони із серпня 1996 року проживає в Переяславі-Хмельницькому.

Микола Дубович – поет, прозаїк, член Національної спілки письменників України. Автор книг: «Осіння пісня» (1998), «Чорнобильська зона» (1998), «Мелодії землі і серця» (2000), «Яблуня життя» (2002), «Свічечка віри» (2004), «Сторона моя Поліська» (2004), «Голгофа і Едем» (2012), «Рідна сторона» (2012), «Небо отчої землі» (2013), «Столиця душі» (2014).

«Чорнобильська зона» – це друга книга М. Дубовича, куди увійшли сонети, лірика, новели та оповідання. Радує, що письменник експериментує з жанрами – у книзі є рідкісні за формою на сьогодні вірші: сонети, рубаї (чотиривірші філософського змісту, де основна думка підкреслена в останньому рядку строфи), акронограми, тобто акровірші (поетичний твір, у якому початкові літери кожного віршового рядка, прочитувані зверху вниз, розкодовують слово чи фразу, присвячену певній особі чи події).

Із поетичним доробком цього поета читачі вже знайомі, а в цій книзі його лірика заграла новими барвами. Замиловують вірші для дітей. У них світ наївний і красивий, а герої – добрі друзі дітей: гуска, котик, бусол. Поет є вправним пейзажистом, що проглядається у вірші «Світанок»: «Різцем рожевим сонця схід огрань, // Озвися раннім жайвором у полі… // Втікає ніч квапливо, ніби лань – // Настав кінець її нічній сваволі».

Більш посутньою розмова буде про прозові твори цього письменника. Є одна особливість у творчості М. Дубовича: поетичне мовлення випереджає оповідальний тон, фоніка звучання прози у внутрішньому ритмі тексту (позасловесному, психоемоційному) збігається з ліричним апломбом вірша. Простіше кажучи, новели й оповідання М. Дубовича – це своєрідний ліричний жанр, поезія у великих форматах.

Жартома можна сказати, що Микола Дубович у геніальності не підозрюється, а коли серйозно – то має справді глибинне поетичне чуття, дар благородного й добротного слововияву. Цього письменника обійшла участь бути літературно «окультуреним», тобто зорієнтованим перш за все на якісно зроблений текст, адже відомо, що текстологічно вишукана поезія втрачає вияв первісного поруху душі, лірико-емоційну тональність. Подекуди М. Дубович має текстову аритмію, тобто зужиті тропи-епітети, метафори, але компенсує це рідкісною здатністю піднести чуттєвість читача до романтичного сприйняття, поданого у творі.

Рідко в огляді чиїхось творчих набутків торкаємося теми входження митця в однорідне середовище, у даному випадку в літературу. Реальний погляд на літературну сьогоденну ситуацію підкаже, що таким, як М. Дубович, не зійти на пік відомості з різних причин. По-перше, його поезія є дисонансною до нині культивованих модерних зразків. В орієнтації на Захід губимо своє як у моральному, так і в матеріальному сенсі. Але то інша розмова. По-друге, книга М. Дубовича є периферійним виданням, і щоб її помітили, треба хоча б тиражувати її у тому середовищі, де до нових голосів прислухаються. По-третє (і це дуже суттєво), видаючи книгу, автор (а це справа також і редактора), поспіхом увібгав якомога більше творів в одне видання. Вийшла різножанрова еклектика. Зрозуміло, можливість видати книгу чи не єдина, і хочеться, щоб поза друком не залишилося написане. Але біда в тім, що слабші твори нівелюють, дещо знецінюють художньо витримані. Не спрацьовано на вражаючий ефект. А даремно. Окрема книга новел Миколи Дубовича «прозвучала» б, похитнула б непробивні редути літературної критики, адже цей жанр із часів В. Стефаника та М. Коцюбинського в українській літературі дещо стишив свій голос.

М. Дубович – новеліст, що сформувався творчо, «виписавшись» із поезії. Його проза містка за вкладеним фактажем, означеним життєвим досвідом, й економно раціональна у вислові та формі. А це вже ознаки майстерності в прозі. Зокрема в оповіданні «Випадкова зустріч» реальна життєва ситуація виштовхується митцем на поверхню, та тільки фінал – правдоподібний один на мільйон. Можливо, що алкаш під впливом чуйності стороннього став «правильним». Буває. Але спершу буяє надія в письменника, сколихує небайдужу душу. Якщо був один реальний факт, ілюзорно він продукувався в майже ірреальну дійсність, можливість такого фіналу.

Оповідання «Довгий-довгий дощ» – це одкровення душі чистої, розцвіченої небесним почуттям кохання. Відбулося спонтанне освідчення в коханні Сергія й заміжньої жінки, в якої двоє дітей та чоловік-п'яниця. Мудрість автора в тому, що він не дає розгортки подальших подій. Письменник неначе тріумфує – є воно, кохання, на цій грішній землі! Серце героїв – то геральдика сонця, що вивільня своє проміння крізь життєву похмурість і хмаровисся проблем.

Зачаровує новела «Танець журавлів», це – своєрідна поетична перлина. Автор натхненно оповідає про ритуальний танець журавлів перед вильотом у вирій, і коли читаєш твір, то реально бачиш витончені рухи цих птахів, відчуваєш їх горду поставу й красу.

Новели М. Дубовича зберігають глибинні праоснови української сутності, хоч і позначеної штрихами сьогодення. Йому вдається виписати характер героїв, розкрити психологію їх вчинків. Враження від прозових творів М. Дубовича якнайкраще. Йому посильне слово правдиве, здатне на високий порив.

По прочитанню творів Миколи Дубовича подумалося, що він вніс цілющу мелодію неоромантизму в літературу й зробив набагато більше, ніж крикуни-політики, які просто пережовують словесну жуйку, сіючи зневіру й злобу. У новелах і оповіданнях письмо М. Дубовича тужаве, економне. Цього вимагає жанр, але й помітна вправність письменника, його робота над витонченням фрази та образу.

У цього митця є хороший творчий потенціал, що підтвердилось 2012 року виходом двох книг. Повість «Голгофа і Едем» – щемлива оповідь про самітника, що лишився в Чорнобильській зоні після відселення людей, знайшов своє кохання й сили для життя. Повість не «заформалінена» фотографічним описом місцевості та відомих подій.     М. Дубович потрактував так: Голгофа – це образ четвертого енергоблоку, Едем – символ рідної землі. Кохання Мирона та Надії в цьому «занедбаному раї» – тріумф життя над смертю, величальна вінценосній любові, яка, як двокрила птаха, здійнялася в піднебесся омріяного щастя.

Книга «Рідна сторона» – звід десяти поем під склепінням душі митця. Тут М. Дубович у розгортці подає і своє життя, і жалі та турботи милих серцю краян, і стривоженість за невкорінену державність України. Ці поеми – фоліанти душі поета, журлива пісня над Поліссям, де закопана пуповина його любові й туги. Попри поспішну літературну обробку творів, Микола Дубович – Митуса Поліського краю, адже, мабуть, ніхто стільки не написав про Чорнобильську біду й ніхто так не уславословив рідний край, як він.

Чутливо писав М. Дубович і про Переяслав:

Пісне моя, Переяславська земле зелена,

Степу роздолля, неба шовки голубі.

Серце моє і співуче й чутке, як антена,

Вдячно й натхненно пісню співає тобі.

   Тож, з роси і води шановному ювілярові!  А ще – невтомності душі й руці, що тримає перо вологим для мережива поетичних рядків на папері.