Петро Іванович Прокопович видатний український вчений, пасічник, винахідник. Народився 10 липня 1775 року в родині священика Покровської церкви с. Митченки поблизу Батурина Конотопського повіту Чернігівської губернії. Людина зі світовим ім’ям, яскрава особистість в історії світової науки. Закінчив Києво-Могилянську Академію. Після навчання, за наполяганням батька, був зарахований до Переяславського кінно-єгерського полку, що у такий спосіб прагнув перевиховати непокірного сина за відмову успадкувати родовий фах. Перебуваючи на військовій службі, виявив неабиякі здібності при штурмі Очакова, Праги, Варшави. Брав участь у розбудові Одеси, де очолював креслярську майстерню. Петро Іванович, за словами С. Великдана, «терпіти не міг балів і галасливих зібрань», де здебільшого і робилася військова кар’єра. З військової служби звільнився у 23 річному віці в чині поручика (сотника). Вийшовши у відставку, взявся господарювати на землі. Але саме більше його зацікавила Божі комахи – бджоли. Він багато читав про них, думав, експериментував, сумнівався, творив. Результатом цих творчих пошуків стало створення рамкового вулика і оригінальної системи бджільництва, завдяки чому цю галузь із промислу було піднесено до рівня науки. Всі його винаходи зробили науково-технічний переворот у природничих науках усього світу. Маючи великий досвід роботи з бджолами, П.І. Прокопович, зробив цілу низку відкриттів, які спрямовані на поліпшення та збереження бджолиної сім’ї. Для передачі власних знань та набутого досвіду, які потрібні для ведення бджільництва та для підвищення добробуту селян, він відкрив спеціальну професійну школу бджільництва – першу в Україні та Східній Європі. У 1826 році П. Прокопович розпочав навчати селян бджільництву с. Митченки і прилеглих сіл. Клопотався перед різними державними установами та впливовими особами про надання своїй приватній школі офіційного статусу.

30 червня 1907 року, народився Головнокомандувач УПА Роман Шухевич.

Рома́н Шухе́вич — український політичний і державний діяч, військовик. Член галицького крайового проводу Організації українських націоналістів. Командир з боку українців українського військового підрозділу «Нахтігаль» в складі іноземних легіонів Вермахту (1941–1942). Генерал-хорунжий, головнокомандувач Української повстанської армії, голова Секретаріату Української головної визвольної ради (1943–1950).

Іван Макарович Гончар народився 27 сiчня 1911р. в селi Лип’янка Златопiльського р-ну Кiровоградської обл. (нині Шполянського р-ну Черкаської обл.) у сiм’ї бiдного селянина. Закiнчив Лип’янську семирiчку. Вступив до Київської художньо-iндустрiальної профшколи, де навчався живопису, скульптури та рисунка у К.Єлеви та В.Климова. в роки навчання жив на квартирі у свого земляка із села Лип’янка Максима Борисовича Коросташа – відомого музикознавця, фольклориста, члена Етнографічної комісії Академії наук УРСР, репресованого в 1938р. Його І.М.Гончар називав своїм духовним батьком. У домі М.Б.Коросташа Іван Гончар познайомився з вiдомим вченим – музикознавцем, фольклористом, чоловiком Лесi Українки Климентiєм Квiткою та матiр’ю великої поетеси Оленою Пчiлкою, думки яких про творчiсть утвердили його бажання присвятити себе мистецтву. Після закiнчення Київської художньо-iндустрiальної профшколи з дипломом скульптора-декоратора працював викладачем креслення та малювання у школi с.Васильків Шполянського р-ну Київської обл. 1931р. вступив до Київського iнституту агрохiмiї та грунтознавства. Самостiйно продовжує роботу над скульптурою і рисунком.

Новими барвами заграв древній Переяслав у другій половині ХХ ст. Про Переяслав музейний, творця неповторних експозицій Михайла Івановича Сікорського в цей час заговорили в Україні і за її межами.

Партицький Омелян Йосипович – український мовознавець, етнограф, історик, педагог, громадсько-просвітній діяч, редактор і видавець, автор низки підручників та посібників з української мови і літератури для народних шкіл, українських учительських семінарій.