Народився 3 березня (19 лютого за ст.ст.) в Царському селі (нині м. Пушкін Ленінградської обл., Російська Федерація) в родині міщанина. У 1860-х рр. навчався в Санкт-Петербурзькій Рисувальній школі Товариства заохочення мистецтв. У 1864 р. вступив до Петербурзької Академії мистецтв, яку закінчив із великою срібною медаллю та званням класного художника ІІІ ступеня (за проект концертної зали) (1871).

Народився 2 березня 1922 р. у с. Липки, нині Гощанського р-ну Рівненської обл. Закінчив Львівський Інститут прикладного та декоративного мистецтва (1953). Працював в Інституті (нині Національна Академія Мистецтв) завідувачем відділу художньої кераміки, професором-консультантом (1961–1975); з 1963 р. одночасно працював у Львівському музеї етнографії та художнього промислу АН УРСР на різних посадах. Згодом перейшов на роботу старшим науковим співробітником до Львівського відділення Інституту Мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР (1975–1985). Був членом Правління Спілки Художників України (з 1961 р.), головою секції мистецтвознавства і народного мистецтва (1969–1987).

В 1934-38 рр. в Україні відбувалася череда арештів в середовищі української інтелігенції. Серед них були і члени Державної української капели бандуристів. Коли знайомишся із значною кількістю аркушів справи і вчитуєшся в сторінки допитів арештованих, відчуття ницості представників влади та  невідворотності долі представників української інтелігенції тяжким тягарем поселяється в думках. З’являється відраза, після ознайомлення з записами тих недолугих допитів. Недолугі, але вони вирішували долю людини і люди жили в тому жахітті. Арешти відбувалися за примітивними  наклепами спецагентів, яким надавалася вказівка, як формулювати доноси і, в якому звинуваченні.

Біля третьої вітрини Музею кобзарства йде розповідь про етнографічну експедицію, яку організували Леся Українка (Косач-Квітка), Климент Квітка, Опанас Сластіон, Філарет Колесса (Рис. 1,2,3). Експедиція стала можливою завдяки тому, що в кінці ХІХ ст. в світі з’явилися перші унікальні звукозаписуючі пристрої, і це були – фонографи (Рис. 4,5).

Леоніла Анатоліївна Голубєва народилася 12 (19) січня 1909 р. в м. Казані (Росія) у родині вчителів. Навчалася у Саратовському державному університеті (1926–1930). Після закінчення навчання працювала вчителем середньої школи (1930–1933). Згодом вступила в аспірантуру при Державному історичному музеї (1933–1936), в якому працювала понад 10 років старшим науковим співробітником (1936–1946). У 1946 р. захистила кандидатську дисертацію на тему «Топография домонгольского Киева». Після захисту дисертації продовжила роботу в редакції БСЭ (Большой Советской Энциклопедии) – завідувала редакцією археології, антропології та етнографії (1946–1956). Активно працювала в редакції журналу «Советская археология» Інституту археології АН СРСР (1956–1965). Л. А. Голубєва 30 років працювала в Інституті археології АН СРСР у Москві (1956–1986). Коло її наукових інтересів зосереджувалися на дослідженні побуту та культури східних слов’ян і фіно-угрів. Докторську дисертацію захистила на тему «Весь и славяне на Белом озере» (1973).