ВОЗДВИЖЕННЯ ЧЕСНОГО І ЖИТТЕДАЙНОГО ХРЕСТА ГОСПОДНЬОГО

Категорія: Історичний календар. Обрядовість Створено: Неділя, 27 вересня 2020, 11:02
Notice: Undefined variable: info in /home/ksere795/niez.com.ua/templates/urbanlife/html/com_content/article/default.php on line 176

Це свято почали відзначати з ІV століття, воно є одним з найдавніших у християнському календарі й знаменує одразу дві події в історії Хреста Господнього: «обретіння» його в ІV ст. та повернення з Персії у VІІ ст.

У 326 році мати імператора Константина Єлена вирушила до Єрусалима і там знайшла хрест, на якому був розіп’ятий Христос. Доказом його автентичності було те, що коли на хрест поклали померлого – він ожив. Від хреста зцілилася ще одна тяжкохвора жінка.

Після «обретіння» хрест був «воздвижений» на Голгофі; інакше кажучи, для того, щоб хрест бачили усі, Єрусалимський патріарх підіймав його, благословляючи народ. Пізніше на місці, де був знайдений хрест, спорудили храм, освячення якого відбулося 13 вересня, наступний день – 14 (27) вересня – став святковим днем.

Друга подія пов’язана з багаторічною ірано-візантійською війною. 614 року перси захопили та пограбували Єрусалим. Серед іншої багатої поживи був і Хрест Господній. Але у 628 році імператор Іраклій розгромив персів і повернув святиню. Під час урочистого молебня він також «воздвигав» хрест, показуючи його людям.

У цей день церквою здійснюється Хресний Хід, відправляються молебні, присвячені майбутньому урожаю, зціленню немічних.

У народному побуті свято має назву Здвиження, або Воздвиження, яке зближувалося зі словом «двигатися», і з ним поєднувалися всі прикмети і звичаї цього дня.

За народною уявою хрест на свято Воздвиження набуває чудодійної сили, захищає від нечистої сили, яка саме цього свята намагається нашкодити людям якомога сильніше. Тож освячували в церкві саморобні дерев’яні хрестики, які клали в хаті, коморі, хліві для захисту.

Також дотримувалися ряду важливих правил, щоб уберегтися від зла. За повір’ями, на Воздвиження небезпечно ходити до лісу; змії особливо активні, оскільки готуються до зими і збираються великими групами. Зустріч із змією віщувала біду, тому що вона уособлювала нечисть. Не залишали двері відчиненими, щоб гади не заповзли у хату на зимівлю.

Намагалися не розпочинати ніяких справ, усі зусилля будуть марними і безуспішними. Не вирушали у дорогу,адже можна потрапити не туди, куди потрібно.

Це день суворого посту – «хто на Воздвиження постить, тому сім гріхів проститься». Не вживали скоромну їжу, не влаштовували гучних застіль. Не сперечалися, не сварилися, не думали про погане, адже негативні думки можуть принести хвороби. Вважалося гріхом відмовляти тому, хто потребує допомоги. Потрібно від щирого серця давати милостиню, Бог віддячить за доброту.

У народному календарі Воздвиження було останнім, третім святом зустрічі осені та початком підготовки до зими. З поля забирали останній сніп . Говорили: «На Воздвиження остання копиця з поля движиться». На городах закінчували прибирання. Зносили з городу капусту і починали квасити її на зиму. Вважалося, що цього дня вона вийде особливо смачною. Для святкового обіду готували пісні страви із капусти – «у доброї господині на Воздвиження і пироги з капустою».

За народною етимологією назва свята пояснювалася таким чином: «на Воздвиження земля движиться ближче до зими». А тому від цього часу наступають холоди. Птахи відлітають до вирію. За народною уявою, вирій – це тепла країна, де ніколи не буває зими і де живуть тільки птахи і змії. Першою до вирію летить зозуля, «бо у неї золотий ключ від тієї країни».

На Хрестовоздвиження природа віщувала, якою буде зима. Ранкові заморозки обіцяли ранню зиму. Якщо ясно і тепло – холодів швидко не чекай. Перелітні птахи уже відлетіли – до тріскучих морозів. Журавлі летять неспішно та курликають – зима прийде не скоро. А ще, дивлячись на птахів, заведено було загадувати бажання – обов’язково збудеться.a