«Ой, на Купала-Купалочка…»

Категорія: Історичний календар. Обрядовість Створено: Понеділок, 06 липня 2020, 19:04
Notice: Undefined variable: info in /home/ksere795/niez.com.ua/templates/urbanlife/html/com_content/article/default.php on line 176

Найвище найсвітліше свято, яким закінчується літній цикл календаря –свято Купала, яке щороку святкується 7 липня. Традиційно в ньому брало участь все населення – від малого до старого, обрядовість пов’язана з двома головними стихіями – водою і вогнем.  Нову назву –Іванів день –свято отримало з поширенням християнства, з’єднавшись з подією церковною—народженням Івана Хрестителя. Тому й носить воно подвійну назву—Івана Купала. Свято відбувалося, коли сонце підходило до зеніту—найвище піднімалося над землею, давало найбільше тепла і світла, виявляло свою найвищу чародійну силу. А ще сонце цього дня переливається всіма кольорами веселки: повільно ховається в воду та й знову виринає—купається. Вода цієї пори лагідна й тепла. Можна (і, навіть, потрібно) в ній купатися, щоб очиститись від усього злого, захистити себе від хвороб. Купання цього дня має цілющу силу.

Природа в цей час теж досягає свого апогею, найвищого розквіту: в лісі з’являються ягоди, буяє зілля, розпускаються найкращі, найніжніші квіти, що п’янять своїми пахощами, а кожна травинка набирає чарівних, лікувальних властивостей. Зриваючи зілля, примовляють: «Земле-мати, благослови мене трави брати, і трава мені мати». З-поміж чарівних трав, які збирають у цей час—плакун-трава, що виганяє злого духа, одолінь-трава, що помічна в дорозі, тирлич-зілля, що привертає серця («тирлич, тирлич мого милого приклич»), липник—дівчата його вплітали в коси, щоб «хлопці липли», чорнобильник—що охороняє від відьом. На випадок хвороби брали крапиву, звіробій, дивину та ін. Але головною героїнею цієї ночі була папороть. Вона, за повір’ям, опівночі розцвітає чудовим вогняним квітом і щасливцю, який зуміє дістати цю квітку, відкриваються всі скарби, відмикаються всі замки, він стає сильним, розуміє  мову тварин, птахів.

Молодь готується до свята заздалегідь: по зілля для вінків дівчата йдуть уранці. Обов’язково вплітають полин, щоб відьми не чіпали. Купала –переважно дівоче свято. Рубали також деревце, частіше вербу—це Марена, яку прикрашали вінками, квітами. За записами Лесі Українки, на Волині хлопці ще звечора крадуть де-небудь старого солом’яника, - власне, крадуть, бо просити не годиться.Його ще називають козубом. Тягнуть його по селу, а назустріч виходять люди і роблять перейму – складають на вулиці тріски, поліна, старі колеса, кошики та інші «знадоби»для купальського вогнища. Все те пакується у козуб, виноситься на вигін , за село, до річки де збирається великий гурт людей. Більше то молодь, але є й молодиці, часом із старших дехто. Поночіє. Мерехтять зорі. Хлопці добувають «живий» вогонь та запалюють багаття. Люди, які приходять, також повинні принести підпал для купальського вогнища.Кажуть, що в давні часи всякого, хто приходив з порожніми руками хлопці били. Через те й досі є купальська приказка: «Хто прийде без поліна, той піде без коліна». Коли вогонь трохи понижчає—скакають через нього, спочатку самі хлопці, далі—парами. Нічні купальські вогнища очищають від усякої скверни, хвороб, напастей. Хто з ким на Купала через вогонь стрибне, а ще як вінок із води дістане, значить, вони пара. Так і чекай під осінь весілля.

Вінки –важливий купальський атрибут, вони були на головах у дівчат впродовж усього вечора. По вінках гадали, іноді до них кріпили запалені свічки і пускали на воду. Могли їх нести додому та класти на капустяні голови на городі, вішати в сінях біля дверей, затикати в стріхи як оберіг від нечисті.

Отже, свято Купала відбувалося здебільшого при вогнях та воді – на честь цих двох стихій. Саме вони вважалися всеочищаючою, всеоберігаючою та цілющою силою.

Ст. наук. співробітник Музею українських обрядів                                                                     Світлана Зубер