«…За тиждень Великдень, недалечко червоне яєчко…»

Категорія: Історичний календар. Обрядовість Створено: Неділя, 21 квітня 2019, 10:24

Празник Христового Воскресіння, що належить до найбільших празників у році, характерний надзвичайно довгим приготуванням. Все ближче і ближче кінець Великого посту. В останню його неділю церква святкує урочистий Вхід Ісуса Христа в Єрусалим. В передмісті Ісуса зустрічало багато народу. Люди з пальмовим віттям вийшли на вулиці й вітали Господа, який в’їхав до міста на віслюку. Чому саме цю тварину вибирає Господь? Як відомо, кінь – символ війни, на яку воїни вирушали на конях, а осел є символом миру: він повільний і придатний для роботи лише в мирний час. Спаситель підкреслює цим, що з миром в’їжджає він у це місто.

У день славного Входу Ісуса до Єрусалиму народ святкує Вербну неділю. З нетерпінням чекали цих днів діти, бо то їхнє свято. В суботу сільські підлітки йшли на узлісся, щоб заготовити вербових гілочок і принести їх до церкви. У неділю відбувалась посвята верби: «гріх не піти до церкви як святять вербу». Матері «освячували» дітей вербовими галузками. Обряд символічного биття мав магічну силу. За допомогою нього намагалися передати дітям побажання великого зросту, міцного здоров’я і щедрого багатства:

«Верба хльось, бий до сльоз, не я б’ю, верба б’є.

 За тиждень Великдень, недалечко червоне яєчко!

 Будь здоров як вода, а великий як верба, а багатий як земля!».

На вербному тижні не можна нічого ні садить, ні сіять, т. я. «поросте буйне і дике як верба». Двома тижнями раніше підсипали курей з тим, щоб курчата лупилися саме в вербну суботу. Це могли робити і в Великодню суботу. З таких курчат виростуть здорові та витривалі кури.

Останній тиждень перед Великоднем називався Білим, в цей час господині білили хати, сіяли капусту «тоді вона буде біла, велика і тверда». Прикметним днем цього тижня є четвер, який називали чистим, страсним. Чистий четвер – день весняного очищення, у звичаї було «чистити» (каструвати) жеребців, свиней. Ще вдосвіта, до схід сонця селяни чистили в стайнях, коморах, на подвір’ях, в хатах – все повинно бути чистим і виглядати  по-святковому. За повір’ям, у чистий четвер до схід сонця ворон носить з гнізда своїх дітей купати у річці. Хто скупається раніше від воронячих дітей, той буде здоровим протягом цілого року. Таке купання очищає не лише тіло, але й душу від гріхів.

Останні дні, навіть години, земного життя Ісуса Христа можемо прослідкувати по іконах. Досить поширений сюжет «Тайна вечеря». В четвер увечері Ісус, знаючи що його цієї ночі зрадять, прийшов з дванадцятьма апостолами в приготовлену кімнату. Після обмивання ніг учням своїм, чим показав приклад покори, Ісус встановив на цій вечері таїнство Святого Причастя, від чого ікона і отримала назву. Бесіду свою він закінчив молитвою за учнів своїх та пішов на гору Єлеонську в Гефсиманський сад. Досить часто можна зустріти ікону, на якій зображено сцену моління Ісуса Хреста в Гефсиманському саду, т. зв. «Моління про чашу». Це чи не найтяжчий період в житті Ісуса, настільки тяжкий, що він навіть звернувся до батька свого зі словами: «Якщо це можливо, то нехай пройде мимо мене чаша сія, тобто майбутні страждання. А коли так треба бути, то допоможи мені достойно пережити їх». Відразу ж по молитві Ісус був взятий під варту, це демонструє ікона, яка так і зветься «Взяття під варту». На ній традиційно крім озброєних воїнів, поряд з Ісусом Хрестом стоїть Іуда, що зрадив його поцілунком, тримаючи в руках торбинку з грошима. Кульмінацією страждань є розп’яття на хресті Сина Божого. Ця мука, яку переносив Ісус, тяжкий настрій передавались і людям.

В четвер увечері в церкві відправлялися «страсті». Всі – і старий і малий – зберігали урочистий спокій, дотримувались тиші: ні сміху, ні співів, ні голосних розмов на вулиці в час, коли читалося Євангеліє, чути не було. Повертаючись із церкви, намагалися донести додому страсну свічку так, щоб вона не погасла. Для цього робили спеціальні ліхтарі з фарбованого скла. Червоні, сині, зелені ліхтарики у формі зірки чи церковки були колись гарною оздобою цього вечора. Полум’ям страсної свічки викопчували хрест на одвірках чи сволоці, «щоб лиха нечисть хату минала».

Страсна свічка в народному віруванні мала велику магічну силу. Запалювали її при наближенні грози, тяжкій хворобі людей або худоби, під час тяжких пологів, давали в руки помираючому. Такі свічки селяни лили самі, «бо трудова свіча лучче Богові вгодна». Особливо велику силу мала свічка, що горіла 12 страстей: вона берегла хату від усього злого, несла сакральне навантаження.

Прийшовши із церкви, при світлі страсної свічки родина сідала за вечерю, обов’язковим атрибутом якої була риба. Ця трапеза влаштовувалась в пам'ять і на згадку про Тайну Вечерю Спасителя. Особливо віруючі люди, повечерявши в страсний четвер, утримувались від їжі до розговин на перший день Пасхи.

Досить поширеним серед селян був звичай: щойно вийнявши з печі паску, зразу ж сипати на її місце «цибулю на піддимку, щоб не постріляла в грядці».

Старший науковий співробітник Музею українських обрядів                        Світлана Зубер