Святий Юрій на коні їде

Категорія: Історичний календар. Обрядовість Створено: Неділя, 06 травня 2018, 08:18

  Юріїв день – 6 травня – велике свято через особливу повагу християнського світу до змієборця Георгія. Цей святий спрадавна вважався покровителем землеробства і скотарства. Юрій відмикав небо і пускав росу-дощ на землю, відмикав землю і все росло, зеленіло, будив кров землі – воду. На день Св. Юрія весна вже тут, поміж нами, зійшла на землю й господарює в повну силу. До Юрія, якою б пишною і соковитою не була трава, – не можна було її торкати, ані скотину на неї випускати, бо, як потривожиш землю, земля не забуде потривожити тебе.

  Колись наші предки на Єгорія вранці, до схід-сонця збирали росу, яку вважали цілющою. «Баби на Юр’я, ранесинько чуть-світочок до схід-сонця, виходять туди, де поросте величинька трава. І бируть із собою мисочку і маленьку пляшичку, і нахиляються і збирають пригорщаме росу с теї трави, і зливають в мисочку, а тоді – в пляшичку. Та й спратає дуже в скритне місце, шоб ніхто ни знайшов, бо ця вода дуже помішна: од очей, од зубів і ше, там, де-од-чого, - то вона од цих болів Боже як помагає!» (А. Кримський).

  Цього дня відбувалися і традиційні обходи полів: ішли на жита. Цей похід – урочисте й дуже давнє свято всього роду, метою якого було отримання багатого врожаю, захист ниви від вогню, граду, бурі. З прийняттям християнства в ньому з’являються церковні елементи: корогви, образи, освячення криниць, колодязів. Влаштовували і спільний обід в полі, закопували в землю свячене. Примовляли: «Роди, Боже, на всякого долю – бідного й багатого». Також «…брали із собою ту шишку шо одломана ше на Виликдинь с самого верха с паски. І тоді, як ходили по своїм житі та по пшиниці, то ту шишку там треба було ззісти нипримінно» (А. Кримський).

  Зі святом Єгорія тісно пов’язані і звичаї першого вигону худоби на пасовисько, характерні рядом магічних актів, щоб «очистити» тварин від усього злого, забезпечити їм щасливе перебування «на паші». Вперше вигонили худобу через червону крайку, рушник, сокиру чи ключ, підстьобуючи гілкою свяченої верби. Могли проганяти поміж тліючими головешками від багаття, тим самим очищаючи її вогнем та димом. Обов’язково кропили тварин свяченою водою й читали молитву:

Гоню я, Господи, скотину на луки.

Вручаю я, Господи, тобі на руки.

Святий Отче Спас, щоб ти мою скотину пас.

Святий Миколай, додому навертай.

Святий Отче Єгорій, собак припинай

І лихих лиходіїв, щоб бистрими очима не всмотряли

І лихих слів не вимовляли.

Зав’яжи їм, Господи, рот на весь год білими хустами.

Дай, Господи, час добрий на всякий час,

На всяке врем’я. Амінь.

  Поблагословивши худобу, вручали її пастухам, котрі були поважними людьми в громаді. Їх обирали на сході села, вибирали чесну, віруючу людину, добру і ласкаву до людей і тварин. Існував звичай обливати пастухів водою цього дня, метою якого було накликання дощу, очищення, розродження і щастя взагалі.

 

  Завідувач НДС «Музей українських обрядів»                                                                   С. Зубер