9 грудня 2015 р. об 11.00 год у Музеї «Заповіту» Т. Г. Шевченка Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав» з нагоди 170-річчя написання Заповіту» та Переяславської осені Кобзаря відкрив виставку «Шевченкіана» всесвітньовідомого українського художника, члена наукової ради Міжнародної академії сучасного мистецтва, лауреата Національної премії України імені Т. Г. Шевченка, народного художника України – Івана Марчука.
На виставці представлено 38 малярських полотен, створених І. Марчуком за творами великого поета впродовж 1980-1983 рр.
Народився відомий художник 12 травня 1936 року в с. Москалівка Тернопільської області. Творчий доробок І. Марчука налічує більш ніж 4000 творів, які експонувались у понад 100 персональних виставках. 1996 р. отримав звання «Заслуженого художника України», а 7 березня 1997 р. саме за цикл картин «Шевченкіана» та «Голос моєї душі» став лауреатом Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка. 2006 р. Міжнародна академія сучасного мистецтва в Римі прийняла Івана Марчука до лав «Золотої гільдії» та обрала почесним членом наукової ради академії. У жовтні 2007 р. був включений до британського рейтингу «Сто геніїв сучасності» (72-е місце).
Відкрив виставку в. о. генерального директора НІЕЗ «Переяслав» Лукашевич О. М. З вітальним словом виступили міський голова Костін Т. В., начальник відділу культури Переяслав-Хмельницької міської ради Гринець В. І., генеральний директор Шевченківського національного заповідника , м. Канів Піняк М. В., доктор мистецтвознавства, професор, зав. кафедри мистецьких дисциплін і методик навчання ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький ДПУ імені Григорія Сковороди» Мартинюк Т. В. Привітали художника також учні та викладачі музичної школи. Дарія Середа, учениця музичної школи (клас Іфтоді Г. М.), виконала пісню «Україно, любов моя!». Директор музичної школи Іфтоді Г. М. (концертмейстер Потоцька О. Л.) подарувала І. Марчуку пісню на слова Л. Українки «Стояла я і слухала весну». Улюблена «Мелодія» Мирослава Скорика, під яку творить свої безсмертні полотна автор, прозвучала у виконанні викладача музичної школи Нестерук Ольги Іллівни.
У творчості І. Марчука експонована колекція посідає особливе місце. Роботи виконані у техніці, яку автор називає «пльонтанізм» (таку назву митець жартома дав своєму стилю – від слів «плести», «пльонтати»: картини ніби створені з клубочків чудернацьких ниток). Замість звичайного мазка він винайшов спосіб нанесення на полотно найтонших цівок кольору, що створює дивовижне мереживо, завдяки якому досягає неймовірного світіння й відтінків кольору.
«Марчук явив нам свого Шевченка, не подібного на Шевченка Сластіона чи Касіяна, але саме тим і цікавого. Була ще, мабуть, у художника мета – показати, що «Кобзар» – це вже не книжка, а плоть землі нашої. Він змушує нас іншими очима прочитати Шевченка, по-новому осмислити і в собі зміцнити його філософський дух» (Дмитро Павличко).
У центрі циклу – образ Шевченка – сім портретів поета.
Один із них, де Шевченка зображено молодим, зосереджено-задумливим (це період «трьох літ» - переломний у житті Тараса. У ньому історичне прозріння й нова для Шевченка тема людської самотності у світі, пересиченому брехнею, заздрістю, підлістю та дволикістю.
Створюючи «Шевченкіану», Марчук не йшов шляхом буквальної ілюстративності рядків поета, а навпаки – переступав через історичні деталі та етнографічні подробиці, прагнучи передати духову напругу «Кобзаря», в якому є вся палітра емоційних переживань і нюансів. У 1994 р. видавництво художньої літератури «Дніпро» надрукувало Шевченкового «Кобзаря» з ілюстраціями І. Марчука.
Мовлячи про «Шевченкіану» Івана Марчука, можна стверджувати, що ні до неї, ні після неї не було такого глибокого й пластичного, акцентовано-психологічного трактування Шевченкових образів.
Про Івана Марчука пишуть книжки («Я єсмь» О. Климчук), до його картин складають вірші (470 віршів написав поет Олег Гончаренко).
Сьогодні його картини вражають мистецтвознавців Європи, Америки, Австралії, йому пропонують виставлятися в найкращих залах світу. Та Іван Марчук живе в Києві скромно, майже аскетично, не шукаючи комерційного успіху. Картини митця вже давно прикрашають здебільшого національні музеї. На його виставки, мов паломники до святині, йдуть сотні, тисячі людей, у яких з творчістю геніального художника пов’язана своя історія, а часто – й доля.
Завідувач науково-дослідного відділу
«Музей «Заповіту» Т. Г. Шевченка»
Кухарєва Н. М.