3-го січня до Меморіального музею Г.С. Сковороди завітали вихованці дитячого садочку «Сонечко». Для них було проведено майстер-клас із вибійки «Різдвяна серветка».
Вихованці груп «Світлячок» та «Фіалка» занурились у світ українських традицій. У Меморіальному музеї Г.С. Сковороди наймолодші відвідувачі власноруч виготовляли лляну серветку у техніці вибійка. Хоча дітям лише по 4 роки, вироби у них вийшли якісні. Різдвяні серветки обіцяли подарувати найріднішим.
Вибійка, вибиванка, мальованка, друкованиця, димка – так називали в Україні тканини з візерунком, який наносили узорно різьбленою і змащеною фарбою дошкою. Вибійка існувала на Україні з давніх-давен. У Райковецькому городищі на Житомирщині археологи знайшли кам’яний штамп- печатку з ХІ-ХІІ ст., яким вибивали орнамент.
Фарбу для вибійок виготовляли переважно з природних барвників: чорну — із сажі шпилькових дерев, червону — з комашок червцю й ін. А полотно використовували льняне і конопляне домашнього ткання, рідше — бавовняні або шовкові тканини фабричного виготовлення.
Оригінальність українських вибійок загально визнана. Дослідники часто називають їх «народною графікою». Вибійчані тканини були популярні в Україні; з них шили жіночий, дитячий і чоловічий одяг; плечовий — жіночі кабати, свити, поясний — спідниці, фартушки; для чоловіків штани; головні убори — хустини, плати, намітки та ін.
Можемо стверджувати, що ручна вибійка — унікальне явище в українському народному мистецтві.
Завідувач НДВ «Меморіальний музей Г.С.Сковороди» Тетяна Радіоненко
http://niez.com.ua/events/cult-activities/1998-%D0%BC%D0%B0%D0%B9%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%80-%D0%BA%D0%BB%D0%B0%D1%81-%D0%B7-%D0%B2%D0%B8%D0%B1%D1%96%D0%B9%D0%BA%D0%B8-%D0%B4%D0%BB%D1%8F-%D0%BD%D0%B0%D0%B9%D0%BC%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D1%88%D0%B8%D1%85#sigProId5eb08d9e41